Перенесення точки

  ( чого? Тройця знає )
Поема вісімнадцята. Симфонія третя


       Присвячується Світлані Дмитрівні Козинець – і її літературному об’єднанню
       «Співзвуччя» в Київському Політехнічному Інституті і в Тройці

001

прозоріша скла
озерної гладі чистіша
величніша гір надозер’я
розчинніша звуків святих
сердечніша ланей лісних
нізвідкись взялась і була
ця аура духа і віршів
лягали й здіймалися пера
і от невимовні озера
в повітрі


010

любов
чистота
і політ
а більше шпилі
по-гірному так якось крали
в засоння нічийого брали
і ніби мені говорили
хоча більше діяли трави

далеко одна десь пройшла
летючіш надгірного скла
не відображалась в озерах

та дивом в повітрі була
а ближня не знала про велич
свою
на щастя
поблизу не шла
та свіжістю духу пливла
в оцій найпрозорішій сфері
що і готувала всі двері
і знала що й звідки взяла


010-А

якось сходило трошки
що варивсь тут Волошин


011

доходило просто і вліт
що ти в заозер’ї – і вже в задзеркаллі
чим далі – тим ближче
чим ближче – тим далі

далека – найтонша любов
високі любитимуть грубих надалі
(найближчих) на відстані з їхніми соками
любов що літає –
закон між високими
злітають в ній просто і вліт

були що спадали –
з «майбутнього» випадки


0101

(повернемося)
я думав в дитинстві: чого всі не гострі
чого їхнім думам відтято верхи
де  т-а-м  їхній острів де
все навпаки
коли вони тут будуть гості?

і бачив: забули любов – і забули
як вийти із себе до всього
і ніби їм вже й не до того
так сильно надулись
несправжньо ж
триматись одного
нельотного місця уявлень про себе...

надувалися і пташенята
перед тим як віднятись


0110

всі творять найбільше –
чого не хотіли б
а я той витворюю простір
де стрінуть себе в порятівному рості
немов на калиновім мості

летючіш надгірного скла
не відобразившись в озерах
просто дива


0111

в оцій найпрозорішій сфері
що і готувала всі двері
і знала що й звідки взяла


01000

в Любові
(без зла)

1996