Чекати...
Чекати. І не дихати, не жить –
Ти знаєш, це було страшенно гірко!
Тепер лавину вже не зупинить,
Бо покотився перший камінь з гірки.
Летять, летять у душу камінці,
На кожнім з них написано: «Образа».
А що душа? Спішить у всі кінці,
Щоб їх зібрать докупи всі одразу
І злити в камінь. Чорний, наче гріх.
За каменем отим тебе не бачу.
То й слава Богу! Повернувся сміх
І за коханням більше я не плачу!
12.01.2018
© Copyright: Наталья Бидненко, 2018
Свидетельство о публикации №118011407229
Свидетельство о публикации №118011407229
Рецензии
