Зима. Рiздво

Зима. Різдво. Сніги і поле.
Кудлате хуги помело.
Старенькі братові гринджоли
І рідне мамине село.
Орали сніг швидкі санчата,
Аж ворушилися горби.
І реготала наша хата,
Метнувши ввись снопки-чуби.
Димар покашлював димами,
Аж в небі плакали зірки.
А на старій спідничці мами
Соромились нові латки.
У хаті кваші дух вишневий
З макітри дихав на черінь.
В дворі Сірко брехав коневі
Про іншу, ирійну  теплінь.
Окатенький бичок дводенний
В соломі цуцика лизав.
Морозко пензликом студеним
На шибах радість зображав
Понад дверима на поличці –
Спітнілі (парились в печі!)
Дари різдвяні, новорічні –
Смагляві житні калачі.
Надбита шиба-вітродуйка,
Розлога колисанка-піч,
Трофейна кружка-«поцілуйка» –
Найбільш коштовна в хаті річ...
Родинне коло розірвалось,
І брата вичахли сліди.
І скільки б серце не пручалось –
Не виплакать жалю-біди!
Нема сестри, і мами, й брата –
Он сіють жито в небесах.
Поплакавши, сконала й хата:
Її земний скінчився шлях...
Селянський двір, батьків обійстя...
Аж стогне серце у плачах...
Комфортніше в чужому місті,
А вогник хатній – не прочах!
Куди, куди все відлетіло?
Років розмотую сувій...
І тільки спомин - коник білий –
Пасеться в пам'яті моїй.