Я, чортзна-скільки, голосила:
Сласними вдосвіта слізьми,
Докотрих звикнулася всім,
Ти не зажив значуще, милий.
Про тебе звогчала рушник
Риданням, що розносить світ.
Спотиньга придушу напасть
І десь затру далеко в серці,
Я сльози обсушу нарешті,
Щоби тобі порскати яд.
Тривкою бути – мій вердикт,
Й не глипнеш довше на ридання.
Зажурися бо сам ти, хай як,
А конче буде гірким вік.
30.12.17.
Про тебе
© Copyright: Катя Александровская, 2017
Свидетельство о публикации №117123010659
Свидетельство о публикации №117123010659
Рецензии
