Судома

(2003)

Спадала спека… Обрій марив,
чуткіше став дзвін цвіркунів…
На обрії збирались хмари,
і день повільно сутенів.
    От перші зорі засвітились,
    повільно падала пітьма…
        І  думи тихо зароїлись,
    бо серцю ж спокою нема.
Тече ріка життя поволі
та наближає майбуття.
А серце тихо прагне волі,
молить щасливого буття.
    Ніч плинуть думкам не боронить,
    і ті летять, мов голубки.
   А темрява весь край хоронить
    у темну ковдру залюбки.

Навкруг поснуло… Тихо-тихо…
І таке скоїлось мені –
чи то на радість, чи на лихо –
якось розвиднілось в імлі.
    Не йму:  чи сплю,  чи тихо плачу
    (бери його нечистий лях!),
    проте перед собою бачу
    торований чумацький шлях.
І ним я тихо їду,  наче…
чи йду… –  не розберу ніяк!
Коли ж це попереду бачу,
назустріч сунеться козак.
    А далі й ще  якісь примари
    повільно шляхом тим ідуть;
    і легка курява, як хмари,
    і, ген-ген, десь воли ревуть…
І солодко на серці стало
посеред шляху,  край села.
Й подумалось:   як треба мало,
щоб доля щастям розквіла.
    Щоб розквіла, ще й плід принесла, –
    бо без плода – злидарство зле!
    … Та бач, куди мене занесло,
    наче дитя яке мале.
То ж стрілись,  далі привітались:
– Слава Ісусу! – мовив я.
– Навіки слава! – обізвались,
                та й в гай зайшли попід гілля.
   
Зійшлось-таки чимало браття:
воно, бач, літо – гарно все!
… Збира вже дехто хмиз в багаття,**
хтось воду в казані несе.
    Все любо, мило, благочинно,
    привільно – наче у раю…
       Десь тихо линула «Причинна»,***
    десь – соловейко у гаю.
Тим часом все угамувалось…
Казан над жаром булькотів…
Всі люде гарно влаштувались,
привільно – де хто як хотів.
    На небі місяць тихо сяяв,
    наче довічно там закляк.
    Старий чумак хлібину краяв
    й сував до купи, абияк.
Що то за час – не пам‘ятаю,
який то вік – не розберу.
Наче зник час… – Оце так маю!
І я цю дивину беру,
    беру, й до серця пригортаю,
    як довгождане немовля…
    Старий чумак тим часом звівся
    й до гурту тихо промовля:
– Молітеся, мужі, до Бога,
благословенного Отця,
щоб привела Його дорога
нас до славетного кінця…

_____________________________

ПРИМЕЧАНИЯ:
     *судома, –  судороги;  перен. горе, беда;
   **хмиз в багаття, – хворост к костру;
***«Причинна» («Помешанная»):  «Реве та стогне Дніпр широкий…»; –  Т.Г.Шевченко. Его же и иллюстрация – Воздвиженский монастырь в Полтаве.  Август 1845 г.