Боже Праведний, я вже давно не та,-
вгрузла в гріх і по шию сижу у нім,
а по небі вечірнім летять літа,-
аби зникнуть у мареві золотім.
Забереш десятину - лишусь ні з чим,
в передзим'ї такою бува земля...
тільки зорі яскраві все блим та блим,
попередити хочуть про щось здаля.
Не молитись не вмію, ані просить,
до печінки несеться спокути крук...
Боже Правий, чи Длані не подаси?
Не сховаєш в обІймах батькІвських рук?
Я б змінилась... правда!.. ще час не сплив.
Розцвіла б як вишня в Твоїм Саду!..
Що, невже Ти справді мене простив?..
Милосердний Батьку, чекай, приду...
Я йду...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117122704619
Свидетельство о публикации №117122704619
Рецензии
Вершина геніальності - Ваші вірші , Ева... Саме це мене хвилює... Бо такі твори виростають із розірваного муками серця та неземного натхнення...
Анна Стефани 2 20.01.2018 12:48 • Заявить о нарушении
Анна Стефани 2 20.01.2018 12:48 • Заявить о нарушении
Дорога Анна, щиро дякую за Вашу найвищу оцінку!!! Я позіціоную себе і свою творчість досить скромно, але, звісно, мені виключно приємна Ваша похвала!!!
А щодо серця,- то правда, одне шмаття... невідомо, як і досі б'ється...
Люблю Вас.
З повагою,
Ева Сокол 2 20.01.2018 13:23 Заявить о нарушении
А щодо серця,- то правда, одне шмаття... невідомо, як і досі б'ється...
Люблю Вас.
З повагою,
Ева Сокол 2 20.01.2018 13:23 Заявить о нарушении