Мишо Хаджiйський. Кляте мiсце

Мишо Хаджійський
КЛЯТЕ МІСЦЕ


Царство небесне Драгоєві!
Боже, скільки доброти було в його горопашному сирітському серці! Адже він був бідаха, ні за що ні про що проклятий! Ані багатства не наживав, ані Господа не забував, ані людей не обирав, щоб заслужити Боже прокляття. Доброю людиною був, таким і залишиться в людській пам’яті. Що ти чинив за життя, з тим тебе й покладуть до гробу.

Він був бідолашний сирота. В Старому селі то був найнещасливіший, проте у Скакалець-кутку, за Лозоваткою, були ще найнещасливіші. Драгоєве подвір’я було рівне, широке, тільки тік знаходився у низині, тому влітку Драгой розстилав обмолочене зерно у дворі, між амбаром і хатою. А хата була добра. Хоч і глиняна, комишем і соломою вкрита, – не мав грошей щоб цегляну збудувати, – так і лишилася глиняна. В Скакалець-кутку всі хати глиняні, та хто ж  в тім винуватий? Нема чого було бігти в голодну часину аж до клятого Кавказу, шукати кращої долі. Спродували свою землю, йшли світ за очі, потім знов вернулися — і там теж було сутужно. Повсюди сутужно у Божому світі. Терпи, ти ж людина!

Відтоді так і охрестили це місце — Скакалець-куток.

Драгой був бідний наймит; заощадив грошенят, купив собі місце за Лозоваткою; одружився, загосподарював. Дівчину-красуню узяв, з Карача привів її. Тесть дав йому як першому зятю вісім десятин землі, конячку й корову. Звівши хату, Драгой збудував амбар; потім ще один для кукурудзи, дощатий. Обгородив двір високою вербовою огорожею, на ворота посадовив дерев’яного півника. Зрівнявся з людьми – тільки живи й радій молодій дружині, дбайливій господині, але ж ні, писано йому було від Бога інше.

Двір його стояв на межі; а у давні часи, в давні літа тут був татарський цвинтар. Кажуть старі люди: «Як хата на межі – добра не жди». Так і сталося.
Ще першої осені, після одруження, молода вийшла вночі у двір і побачила теля без голови.   Вранці ж по снігу було видно гусячі сліди – чотири гусиних і один людський. Покликали бабу Пановиху відшептати магію, тільки теля й наступної ночі пройшло по двору. Боже, що то було за теля без голови, сусіди його бачили! А молодичка пролежала весь Різдвяний піст, ледве душу Богові не віддала.

Іншим разом прокляття сталося по жатві. Прийшли з поля, як смерклося, сіли під горіхом вечеряти – Драгой з молодою дружиною. Раптом уся хата здригнулася; розчинилися ворота, а з комина повалив дим. Запалив Драгой лампу, обійшов усі кімнати, проте нічого не побачив. Знов від нечистого те було, диявольска робота. Засумував Драгой. Не злякався чоловік, проте замислився.

А влітку якось повісили дійницю з молоком під горіхом, щоб коти звідти не хлебтали – вночі ж невістка побачила, що дійниця колишеться. Саме в цей час сусіди бачили вогонь перед їхнім двором. Виходив вогонь з двору й котився вулицею.

Замислювався Драгой, що його робити й як від негарздів урятуватися. Цієї осені, на винобрання, прийшли в село цигани. Розкинули шатра від Скакалець-кутка до мосту. Пораяли Драгоєві люди піти до циган. Серед них була стара циганка, що ворожила на живих зміях. Пішов Драгой, знайшов її та й повідав про свою печаль. І навчила його циганка, як двір і хату від лиха врятувати.

— Дві ночі на кладовище ходи, – сказала йому циганка, – лишай по одному курячому яйцю на могилі  баби Неди, туркені. Вранці візьмеш яйця, а на третю ніч підеш до Лозоватки, до Рачої канави, й кинеш яйця через праве плече. А ще скажеш: «Куди вода, туди й ти». Вчуєш голос, та не відвертай йому. Іди й не оглядайся, і хай береже тебе Бог, коли часом обернешся.

Так оповіла йому циганка. Вернув додому Драгой, нічого не сказав дружині, а посеред ночі пішов на кладовище. Залишив яйце на могилі туркені, вернувся, але нічого не чув. «Обдурила мене клята циганка, — розсердився Драгой, — шкода грошей».
На третю ніч пішов до Рачої канави, на греблю. Посеред ночі дістався канави, найглухішого місця Лозоватки. Від села це місце лежить далеченько, до трьох верст. Густа стара верба й осики закрили канаву. Повернувся Драгой спиною до річки, як йому веліла циганка. Кинув через праве плече яйця, «куди вода, туди й ти» промовив. Потім пішов назад; йшов тихо, прислухався, проте нічого не чув. «Шкода грошей, – подумав знову Драгой. – Кляті цигани, обдурили мене. Як дурник вже третю ніч кржляю по пустищу. Якщо в селі взнають, мале й старе сміятимуться з мене, не полишать мене у спокої».

Так подумав собі Драгой і обернувся. Що він побачив – один Бог знає, але наступного ранку пастух, пустивши корів на водопій, знайшов Драгоя мертвим, з кривавою піню на вустах.

Боже милий, чом не поміг йому! Поховали Драгоя в середу, у час збору винограду.
Все село зібралося пом’янути його, всі тужили, дивлячись, як плаче й голосить молода  Драгоїха.

Це було під час збору винограду, а минулої п’ятниці Драгоїха повернулася до своїх у Карач, і спустів двір, поріс бур’яном і осотом. Вночі пугачі стогнали на комині. Пліт розвалився – худоба його зруйнувала. Сусідські дітлахи зняли півника з воріт, а порожні амбари лишилися мокнути під дощами й горіти під сонцем. Самотньо щезають розвалені глиняні стіни хати.

Спорожнів двір на межі, нема більше нашого Драгоя.

Царство йому небесне!

(переклад з болгарської – Любов Цай)

***

Оригинал:

Мишо Хаджийски
ЛОШОТО МЯСТО

Бог да прости Драгоя!
Каква добрина, Боже, имаше клетото му сюрмашко сърце! То нали е сюрмах, отде накъде проклетия! Нито е трупал богатство, та Господа да забрави, нито пък хората е обирал, та Господ да го прокълне. Хубав човек беше, с това ще се помни. Каквото вършиш приживе, с това ще те пратят и в гроба.

Сюрмах бе горкият. В Старо село той бе най-клетият, ала в Скакалец махала, зад Лозоватка, имаше и по-клети. Дворищата му бяха равни, широки, ала харманът в трап, и лете Драгой настилаше харман в двора, между хамбаря и къщата. И къщата бе хубава. Хем чамурова, с тръстика и слама покрита – нямаше пари с тухли да я иззида, та си остана чамурова. Всички къщи в Скакалец махала са чамурови, но кой им е крив? Да не бяха бягали в гладна година чак в пустия му Кавказ, там късмет да дирят. Продадоха си земицата, забягнаха, сетне пак се върнаха – и там било тежко. Навсякъде е тежко, дето е Божо. Търпи, нали си човек!

Оттогава го кръстиха Скакалец махала.

Драгой беше клет аргатин; спести шахове, купи си място зад Лозоватка; ожени се, завъртя къща. Мома хубавица взе, от Карачите я доведе. Дядо му дал, като на пръв зет, осем десетина земица, конче и крава. Подир къщата Драгой хамбар построи; сетне друг за царевица, дъсчен. Обгради двора с висок върбов плет, на вратника окачи дъсчен петел. Нареди се с хората на реда, да живее, та да се радва на добра млада булка – къщовница, ама на, писано му било от Бога друго.

Дворът му бе на синор; в старо време, във вехти години тук са били татарски гробища. Думат по нас стари хора: «На синур ли е къщата, добро не чакай». Тъй и станало.
Още първата есен, подир сватбата, младата излязла нощем в двора, та видяла теле без глава. Сутринта пък по снега личели патешки стъпки – четири патешки и един човешки. Повикали баба Пановица да бае за магия, ама телето и на следваща нощ минало през двора. Боже, какво било това теле без глава, комшиите го видели! А младата пролежа цели Коледни пости, едва Богу душа не даде.

Друг път се случила проклетията по жътва. Дошли си от нивата по мръкнало, седнали вънка под ореха да вечерят – Драгой и булката. По едно време цялата къща грохнала; разтворили се вратите, а от куминя излязъл дим. Запалил Драгой лампата, обиколил стая по стая, нищо не видял. Пак от нечистия било това, дяволска работа. Мъчно му станало на Драгоя. Не се изплашил човекът, но се замислил.

А лятоска окачваха подойничето с млякото под ореха, котките да го не налочат – нощем булката видяла подойника да се клати. Също по това време комшии виждали огън пред вратника им. Излизал огънят от двора и се търкалял по махалата.

Чудил се Драгой що да стори, та двора си от лошотии да спаси. Същата есен, по гроздобер, дошли в село цигани. Спрели на шатра в Скакалец махала до моста. Наумили го хората да отиде при циганите. Имало там стара циганка, що врачувала с живи змии. Отишъл Драгой, намерил я и й поверил болката си. Научила го циганката как двор и къща от лошотии да спаси.

– Две нощи на гробища ще ходиш – казала му циганката, – ще оставяш по едно кокошо яйце на гроба на баба Неда туркинята. Сутринта ще вземеш яйцата, а на третата нощ ще отидеш на Лозоватка, до Рачи трап, и ще хвърлиш яйцата през дясно рамо. Хем ще кажеш: «Накъдето водата, натам и ти». Ще чуеш глас, ала не му отговаряй. Върви си и не се извивай, и да те пази Бог, ако се извиеш.

Тъй му думала циганката. Върнал се вкъщи Драгой, нищо не казал на булката, а посред нощ отишъл на гробищата. Оставил яйцето на гроба на туркинята, върнал се, но нищо не чул. «Излъга ме пуста циганка – ядосал се Драгой, – язък за парите».
На третата нощ отишъл на Рачия трап, на бента. По среднощ стигнал трапа, най-глухото място на Лозоватка. От село това място е далечко, до три версти. Гъста вековна върба и каваци закрилят трапа. Извил се Драгой гърбом към реката, както му казала циганката. Хвърлил през дясното рамо яйцата, «където водата, натам и ти» казал. Тръгнал да се връща; вървял тихо, ослушвал се, но нищо не чул. «Язък за парите – помислил си пак Драгой. – Проклети цигани, излъгаха ме. Като прост трета нощ обикалям пустошите. Ако в село узнаят, мало и голямо ще ми се смее, на мира няма да ме оставят».

Тъй си казал Драгой, та се извил. Какво видял – само Господ знае, ала на другата сутрин говедарят, като се отбивал нататък кравите да пои, намерил Драгоя мъртъв, с кървава пяна на уста.

Боже миличък, защо не му помогна! Погребаха го в сряда, по гроздобер.
Цяло село се събра да го помене, всички затъжиха, като гледаха как плаче и нарежда млада Драгоица.

Това бе по гроздобер, а миналия петък Драгоица се прибра при техните в Карач и опустя дворът, обрасна с бурен и паламида. Нощем бухали стенеха на комина. Плетът се развали, добитъкът го събори. Махленските дечурлига снеха петела от вратника, а празните хамбари останаха да ги мокрят дъждовете, да ги суши жегата. Самотни чезнат срутените чамурови стени на къщата.

Опустя дворът на синура, няма го нашия Драгой.

Бог да го прости!