Стояла груша, зеленел лесочек. С укр. Л. Костенко

Стояла груша, зеленел лесочек.
Печально небо затянула мгла.
У груши той был тонкий голосочек,
Как будто в детство вновь меня звала.

Средь поля долго говорили с нею,
Не слыша даже грохота дорог.
А  старенький Сизиф, меня жалея,
Тем временем, все тяготы  стерёг.

Не утаила мыслей сокровенных,
Стояли так, одна перед  другой.
Она боялась холодов осенних,
А  я боялась шума с суетой.

Вдвоем  мы с нею  слушали кукушку.
Тянулись тучи, как тревожный дым.
Сизиф был с трубкой -горькою подружкой
И так хотел опять  стать  молодым.


         ***



Стояла груша, зеленів лісочок.
Лина Костенко.

          -*-      
Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.

Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.

Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.

Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.