Прихилюсь до брами марних казок.
Зачепившись совістю спіткнусь.
Я залишений прогнивший замок,
Від дощів з порад так скоро розвалюсь.
Роздражнили рани сиві бабці,
Заманили на дорогу кращу із багна.
Я їм дам під сраку на заправці,
На заправці не бензин, а декілька пляшок вина.
Я не проміняю шлях свій кривий, дивний,
На безхмарну та брехливу дурь.
Може десь спіткнусь чи розіб'юсь паршивий.
Але знатиму, що це зімной зробив мій путь.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117122501203
Свидетельство о публикации №117122501203
Рецензии
