Здається, я вже забуваю
Саму себе. Регоче час.
То ось як душі помирають?
То ось чому не тямлю нас?
Нехай потонуть у безодні
І вік, і прізвище, й ім'я -
Коли твої слова холодні,
Тоді навіщо мені "я"?
Або любов, або безчестя,
Навік згоріти до золи -
Оце одвічне перехрестя,
Й мене на ньому розп'яли.
Здається, очі гублять колір,
Здається, я собі чужа.
Але ж відколи це, відколи?
І де та бісова межа?
Нехай ніхто не скаже всує,
Чому не тямлю і люблю -
Хіба пояснень потребують,
Наприклад, дзвони кришталю?
Так просто є і завжди буде,
Допоки дихає земля.
Якщо потрібно, то забуду.
Я не пручаюсь. Я - твоя.
*тямити - тримати в пам'яті, пам'ятати.
***
© Copyright: Анна Рычок, 2017
Свидетельство о публикации №117122307489
Свидетельство о публикации №117122307489
Рецензии