Теплим промінчиком подих коханих губ,
тишу порушить не сміють слова пусті...
після розлук безжальних, смертельних згуб,
після душі і тіла скупих постів,
пальці торкнуться шкіри уперше мов
і відсахнуться, бо тремно-лякливо так...
вихрем шаленним зірвЕться по венах кров,
серце відчує,- те діється неспроста.
ПАрко до млості і серце об ребра трісь!..
Камені болю без дорікань із пліч...
Капці слухняно озує нічний мій гість,
наче для нього це сама звичайна річ.
Кожному дійству у всесвіті є ціна,-
біль і безсоння, і втрат бескінечний рій...
ллєтся у келихи сонячна міць вина,
всюди барвисті метелики наших мрій.
***
Ранок ледь-ледь висвічувався в імлі,
а розцінки лежали вже на столі.
***
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117122304263
Свидетельство о публикации №117122304263
Рецензии