Сон

Пробудився Тарас, – кобзар, …підвівся з могили,
Й сказав мені: – пиши синку, …втерпіть нема сили.
Пиши синку, хай всі чують,  мовчати негоже,
Пиши кажу! - все так як є, - може допоможе?
Почувши те, – замисливсь я, - по правді сказати:
Є мені для вас насправді, про що розказати.
Бо ж я, - також Українець, і я також, – батько.
І у мене, - в тридцять третім, помер дід і дядько.
Другий згинув в сорок третім, …пішов, – не вернувся.
В сорок сьомім, - моїх братів,  ховала матуся.
Двох старшеньких, – я ж, - найменший,
Живий, …та здоровий,
Тільки смуток не полишив, …очі, …чорні брови.
Тільки личко спохмурніло з раннього дитинства,
Скільки прийшлось надивитись усякого свинства.
Часто думаю про те я, –  звідкіля? – від кого?
Чому нема в „слуг народу”, - нічого святого?               
Кажуть: – бога в душі нема, …Христоса забули.               
Та ж, до Христа, в нас на Русі, язичники були.               
Значить віра не є вічна? – а що ж тоді вічне?               
Що головне в нашім житті? - а що пересічне?               
Головним є: - саме ЖИТТЯ! …ЗЕМЛЯ наша, …МАТИ!               
Про них, як слід, завжди, всім нам, треба гарно дбати.               
В нас же, – людей відірвали, - від землі, - від поля.               
Усі вони розбіглися, - знайти кращу долю.               
А чому отаке сталось? Землю, – не цінують.               
Тих людей не поважають, що на ній працюють.               
Тих хто робить,  ...всіх годує, - тих ще й поганяють.               
Коли ж бо їм терпець в рветься, - то всі ж, поздихають.               
Кажуть, треба Землю - неньку взяти і розпродати.               
Тоді будуть на ній люди гарно працювати.               
Тоді будуть усе мати, …дуже добре жити.      
Будуть її цінувати, …і будуть любити.
Та хіба ж усе на світі, - ціниться на гроші!
Купити все,... продати все, …люди нехороші!
Схаменіться, …отямтеся, купить все, - продати:
То ще не будь щасливими, СОВІСТЬ треба мати!
Ту велику, чисту Совість, по Совісті жити!
По Совісті працювати, …ближнього любити.
А хто її згубив, …продав, ...хто її немає,
Гірко серце стискається, …що й таке буває.
Того треба проклянуть всім, скільки хватить сили.
Щоб земля під ним горіла, щоб життя не миле,
Йому стало на цім світі, …і на тому, – тоже.
О, коли б ти був насправді, …то поміг би - боже.
А так, нема, …і не буде, - годі й сподіватись?
Тому пора давно, самим, до роботи братись.
Всім, як один, - розігнуться, - рукав засукати,
Та й життя таке нікчемне, …перебудувати.
Збудувати нове, світле, красиве, просторе.
Щасливе ж бо, для всіх людей, …без нужди, …побору.
Без прохвостів - дармоїдів, - де святиня всьому,               
Була б Совість без наруги, в нашім ріднім дому.               
На Вкраїні. Вічно! Вічно! – Поки Сонцю гріти.               
Поки Земля наша мати, –  а ми: – її діти.               
Почувши це, – Тарас зітхнув, – краще не родитись.               
А ніж жити в такім „Раю” - і мовчки дивитись.               
Чи ж єхидно споглядати на чужеє горе.               
То не чуже, - наше горе, …цього горя, – море.               
Пробудіться ЛЮДИ! – встаньте, …терпіння ж, - урветься.
Тоді уже буде пізно, - коли кров проллється!
- Наша з Вами, ...майте Совість!
Україна – мати, благає нас, - своїх синів,
Щастя  будувати!
5.04.91р.