Бідолашна моя ти Любо!
Тебе ніхто не цілує та й я не буду.
Просто ти дуже гарна, коли сумуєш.
Час завмирає, коли в пустій кімнаті танцюєш.
Любо моя, пташечка у клітинці!
Подаруй мені намисто зі своїх сліз.
Ввечері знов залишишся наодинці
І будеш тихо співати про суніонський мис.
Тебе ніколи й ніхто не кохатиме.
Така в тебе, Любо, доля.
Але я завжди про тебе писатиму,
Бо в тобі живе ціле море.
Любо
© Copyright: Соня Дейч, 2017
Свидетельство о публикации №117122109715
Свидетельство о публикации №117122109715
Рецензии