Шальной Вояж -на укр. -

Повість «Шалений Вояж»
(скорочена «промоушен» версія)               


Зміст

Передмова  -  Entry.......................1
               
Частина перша

Шалене кохання - Crazy Love ....... 3
Сміливий план   -   The Big Plan .......6
Чорний кіт   -   The Black Kat! ....... 6      
За межами глузду - Crazy Talking........7
Заманлива пропозиція -  Bingo! ...................9               
Дивний ритуал - The Strange Ritual ......11
На ганку спокуси  - Welcome!  ............12
               
Частина друга
Шалена вечірка -  Crazy party ………13
Біле танго - The White Tango ................14
Таємниця відьми - The Riddle of The Witch ......17
Аїдіада  -   The Road To Hell .....................18
Схиблений Альфред -  Crazy Alfred .........20
Зникнення брюту  -  Empty Bottles ..........21
P.S. …………………………………………............22



The Crazy Voyage
      (shortened version)
 
                Entry
Овіяний старожитніми легендами київський Поділ, неймовірний Андріївський Узвіз який за твердженнями (хоча й суперечливими) знавців був деякий час «києвською вагіною», химерна готика Верхнього Міста роз’ятрили мою фантазію. Тож я і написав цю книжку. Сміливо пірнай мій люб’язний читаче у вир фантасмагорії, а я особисто тебе супроводжуватиму! Усі події та персонажі сумлінно вигадані. Будь-які збіги випадкові. Гастроном «Проглот», підпільний цех тортів і контрабанда трансельванського брюту - також плід авторської уяви.
Для чого заголовки англійською мовою? Вочевидь це підсвідома данина Євроінтеграції -   невеличка англомовна практика для майбутніх «вояжерів». Що я, власне ще можу сказати про «Шалений Вояж»? Основний художній засіб повісті – гротеск. Трапляються також інверсійні фінти. Є в ній жменька авторських неологізмів якими я як витонченими спеціями приправив моє намагання осягнути неосяжне. Є запозичена у Івана Франка абракадабра, тобто модифіковане кумедне слівце «абабагаламага» - його героїні повісті вживають як закляття (вважаючи магічним). Як і наївний та зворушливий школярик Гриць не усвідомлюючи що воно і до чого. Ну, ось так, якщо коротко. І мабудь вже досить милуватися собою та  випромінювати самозакоханість. Але ні. Дозволю собі ще декілька речень.
Пробачте мені моє занудство, та я трохи пометикую про мої неологізми. Як і кожний письменник, що намагається працювати на «межі» чи на «грані», я гостро відчуваю недосконалість мови і потребу її розвитку. Тому «винаходити» неологізми та вживати «звичні» слова у «незвичний» спосіб видавалося мені вкрай важливим.
Іноді запитую у самого себе чи є «Шалений Вояж» чимось на зразок сповіді на межі покаяння? Й відповідаю: та навряд... А потім додаю: а в тім...
Взагалі, мабуть що фабулу повісті можна вважати казковою, але зі щедрими еротичними нашаруваннями. «Шалений Вояж» - казка для дорослих. Написана для читача, який доскону воліє залишатися дитиною.
  Декілька разів я мав бажання знищити текстовий файл «вояжу» й навік забути про мої шалені літературні конвульсії. В комп’ютері це зробити набагато легше, аніж, скажімо, знищувати рукопис. Не потрібно ані спалювати папір, ані шматувати його, варто лише натиснути декілька клавіш. Але я не наважився. Та зрештою справа дійшла до самвидава. З’явилися перші чітачі-вояжери і перші схвальні відгуки. Тож вороття вже не було. Не можливо заштовхати вже народжену дитину назад – у піхву. Гадаю, що ознайомившись із текстом деякі критики звинуватять мене у вульгаризмі. Але коли я перебуваю у реальному мовному середовищі серед будь-яких поколінь і соціяльних верств, то розумію, що моя стилістика витончена і літературна. І наявна дельта між загальновжитковою вульгарністю і естетикої даної повісті, безумовно, досить велика.
Припускаю, що у тексті повно (як біліх у Сірка!)  орфографічних та пунктуаційних помилок. Книжка так-сяк самотужки редагована, але потребує ще більш доскіпливої  професійної правки та коректури, тож текст ще недосконалий.  Даруйте.
   p.s.
У скорочену версію не увійшли деякі глави повісті, діалоги, суттєві деталі та еротичні сцени. Але скорочений варіянт все ж таки дає певне уявлення про атмосферу та фабулу повісті.
Різноманітні пропозиції прийнятні. Мої електронна адреса та мобільний номер є на обкладинці.
  Можливий переклад на російську мову. Електронна адреса є також на авторській сторінці.               
               
               

                Спокуса
                має увійти у цей світ, але горе тому
                через кого вона увійде...
                Єв. від Луки 17:1

               
            Part 1
               
                Crazy Love
Палахкотіли божевільні 90сті і усе йшло шкереберть і переверталося до гори дригом. Завершилась епоха комуністичної диктатури і перед «неофітами» розкинувся дикий незвіданий океан свободи. Молодь шаленіла й прагнула до збагачення у будь-який спосіб. 
І описаний у повісті чарівний червневий вечір несподівано перетворився для юних киянок Лії та Вівіани на божевільну і шалену гонитву за насолодою і оманливим мерехтінням скарбу. До того ж слід відмітити, що вечір той передував переповненій містичними подіями ночі чорної п’ятниці.
Отже...
Вже сутеніло, коли майстрині пляжного волейболу білявка Лія та чорнява Віваіна, наковтались (так необачно!) витворених невідомо якими новітніми алхіміками райдужних пілюль отриманих (мовляв, ось пригощайтеся янголята і ловіть кайф!) від слизького і химерного дуже схожого на жабу пройдисвіта у зеленому капелюсі, літньому пальто пошитому неначе із зеленої жаб’ячої шкіри (під яким можна було розгледіти салатову жилетку та брюченята) і лакованих чорних штиблетах, що геть не пасували до решти вбрання.
   Дівчата зустріли того товстуна на Лютеранській. Пузань чемно (зі старосвітським поклоном)  і не без деякої грайливості зняв капелюха й навіть відрекомендувався:
-Ананій Жаболуп, до ваших послуг! Ах, як же ж приємно прислужитися таким ніжним й чарівним створінням!
Жаболуп трохи кульгав. Вочевидь йому дошкуляли нові нерозношені штиблети.
Дівчата охоче прийняли презент і залюбки почали частуватися безкоштовними барвистими пілюльками. І майже одразу вони відчули у собі досі незнану енергію, яка почала скеровувати дівочі дії й підштовхуючи до шалених вчинків. Вони вже не могли просто спокійно йти вулецею. Юні німфи ляснули одна одну по сідницям й стрімко помчали містом!
   А звідкіля ж узявся той кульгавий добродій? Достеменно відомо, що коли нетривкі сутінки почали ущільнювати простір, Жаболуп зіслизнув разом з цілою зграєю химерних істот (перетворившись з кам’яної химери на людиноподібну) зі стін  старовинних готичних будинків. Одурманені подруги примчали (а слідом за ними й невидима для непосв’ячених у таїну споглядання паралельних світів химерна зграя) на Володимирську гірку. Зручно вмастившись у череві альтанки одурманені подруги дивилися на вечірнє місто, яке  чарувало різнобарвним сяйвом, на спокійний оповитий сутінками Дніпро у лоні якого мирно дрімали ніби запрошуючи разом із ними поринути у сни утаємничені бузкові острови. Цілісінькій день (як і багато інших спекотних днів) дівчата провели на труханівських пляжах де їхі тіла вбирали  життєдайну енергію сонця, а ніжна дівоча шкіра набувала оксамитової засмаги.
Подруги проковтнули ще по декілька пілюль і раптом побачили, що вода із темно-сірої стала райдужною, бакени, що світилися на воді ледь помітними червоними вогнями спалахнули неначе зірки-пульсари й розігнали над річкою липкуваті нахабні сутінки, а різнобарвні вогні міста закружляли у немислимому хороводі й злилися у райдужні струмки.
Фантастичне видовище! І вже незрозуміло було споглядальницям, чи то реалії, чи, можливо, галюцинації, або перші нетривкі сновидіння у яких реальність трансформується в суцільну чортівню.
Вівіана ніжно обійняла Лію лівою рукою, а правою лагідно, але впевнено і пристрасно пестила її гнучке засмагле тіло. Лія не пручалася, але всеж таки спробувала відговорити подругу від  інтимного зближення:
-Слухай но, Ві! Жаболуп підсунув нам дивніні і можливо небезпечні колеса! Хто знає, що це за бурда і чому він роздає її безкоштовно! Цілком ймовірно це якась нова розробка зі страшним і непередбачуваним психотропним ефектом! Ми під кайфом і не усвідомлюємо своїх дій. А тому не потрібно робити зараз те, про що ми потім пошкодуємо!
-Але ж зізнайся щиро, ти прагнеш поринути зі мною у шаленство?- прошепотіла  Вівіана. –Яка різниця під кайфом ми, чи ні! Як це може зашкодити? Ми із тобою чисті і безневинні! Немає ніякого ризику! Ані підчіпити щось, ані завагітніти! Чому ти вагаєшся? Ти навіть не втратиш цнотливості! І це незаперечна перевага лезбійських розваг! Я гарантую тобі гостру насолоду! Якщо є бажання, його потрібно задовольнити! Адже так, люба моя?
Вівіана рішуче проникла правицею.............................................

......глядачів еротичне дійство у альтанці зібрало чимало! До київських почвар-урбаноїдів доєдналися ще прибульці із Праги, Відня, Копенгагена, Гамбурга і Штутгарта, Страсбурга і навіть Грінобля! Вони прибули миттєво подолавши за допомогою телепортації тисячі миль за наказом своєї повелительки і володарки, щоби взяти участь в урочистій нічній вакханалії. Адже, люб’язний мій друже, наближалася незвичайна ніч: могутня подільська відьма Чорна Королева Роза святкувала свій ювілей. О так, описані  у повісті вечір і ніч були переповнені  недосяжними для буденної свідомості подіями!
І саме у хвилини пристрасного дівочого шаленства в глухому безлюдному урочищі на таємному приватному кладовищі на якому зазвичай ховали чаклунів та відьом гробарі пан Забийцвях та пан Налийчарко під керівництвом директора пана Поховайка виносили зі склепу дві мідні труни. Навіщо вони це робили? Навіщо вони турбували рештки нещасних мерців, душі яких давно переселилися в інші світи? Чию божевільну забаганку вони виконували і як це буде пов’язане із відчайдушними і недосвідченими нашими героїнями? Про це ти, мій люб’язний читаче, невдовзі достеменно дізнаєшся, обіцяю! Адже саме ти відправившись у «Шалений Вояж» здійснюєш разом зі мною нахабний та зухвалий літературний заколот! Між поплічниками не існуватиме жодних таємниць! Отже (автор задоволено потирає руки) продовжимо оповідь!

               
             The Big Plan
Опісля палкої любовної втіхи, коханки вирішили стати повіями, адже їм конче були необхідні гроші для подорожі. Вони вирішили таємно побратися у країні в якій одностатеві шлюби є легальними.
-Лише оральні витончені пестощі! Це безпечно як смоктання льодяника! Дієвий засіб сучасних, мислячих повій! – весело базікала Вівіана. –І знову ж таки – ніякої загрози цнотливості!
-І скільки ж ми зароблятимемо?
-За одну ніч, як прибацана прибиральниця за місяць! Гроші будемо лопатою загрібати! Ти погоджуєшся, Ліє?
-Щеб пак!
-Гайда на Поділ шукати клієнтів! Розпочнімо негайно! Ця ніч стане для нас знаменною!
Лія та Вівіана рвучко підвелися на ноги, ляснули одна одну по пружним звабливим сідницям і помчали на зустріч шаленим пригодам.

         The Black Kat!
Дівулі спустилися у Нижнє Місто фунікулером, й гарцюючи як кобилиці вибігли на залиту світлом ліхтарів веселу й багату вулицю на якій вирувало свято життя. Натхненні шаленою мрією помчали тротуаром повз яскраві вітрини з елегантними сукнями та прикрасами, повз відкриті тераси кав’ярень та ресторанів.
-А я маю дотепну ідею! – зауважила поміркована Лія. -Нам потрібні видовжені льодяники на паличках подібні за формою до... ну, ти сама розумієш до чого... Тренуватимемось, щоб стати досконалими! Перший досвід має все ж таки бути безневинним! А коли ми опануємо своє ремесло так би мовити академічно й здобудемо професійні навички вправляючись на льодяниках,  ось тоді...
-Гайда в «Проглот» на Оболонську................................................

Біля «Проглоту» коханкам трапився чорний кіт, що шугонув перед ними, ніби чорна блискавка, заскочив на ганок гастроному й став нахабно дивився на шалених дівуль палаючими очима й нявкотіти. 
Лія схопила за плече Вівіану:
-Стій! Бачила? Малий чорт нам дорогу перебіг! Біда!
-От, чортівня! Це дуже, дуже погана прикмета! Та ще й напередодні чорної п’ятниці!
-Що робитимемо? Ти знаєш, як перетинати негативний магічний рубіж?
-Я дещо чула про це! Потрібно йти спиною у перед!
-Краще б сказала дупою!
-І перетинаючи його, потрібно пустити вогняний вітер і вигукнути абабагаламага! Так ми уникнемо негативного впливу нахабного чортеняти, й тих демонів, що його підіслали!
-Звідкіля ти видряпала це закляття?
-Десь вичитала, точно не пам’ятаю!
-Я відчуваю, що воно має неабияку магічну силу! Мабуть дійшло до нас із сивої давнини! Це добре, що ти його згадала!
-Бісів кіт, падло таке, гадав, що зашкодить нам! Але ж ні!
-Ото ми хвацькі дівки, не боїмося навіть чортів!
Дівчата дружньо розвернулися, відставили дупи піднесли до них запальнички й так гримнули спалахнувшими від полум’я запальничок черевними газами і заволали: «Абабагаламага!», що чорний кіт з переляку завив як сатана, потім забився під ганок й застиг там, неначе маленька чорна мумія - муміфікований приголомшений котячий фараон! Збуджені своєю хуліганською поведінкою дівчата зареготали, проковтнули ще по одній  чудодійній пілюлі, традиційно й буденно ляснули одна одну по сідницям й прослизнули (неначе шпигунки!) у майже неосяжні завалені харчами та супутніми товарами нутрощі «Проглоту».

          Crazy Talking 
У кондитерському відділі їх чекало розчарування. Видовжених льодяників вже не було! Лише пуста коробка!
Дівчата проковтнули ще по пілюлі (непомітно для себе вони дуже швидко потрапили в залежність від дурману, який чомусь вже не робив світ веселим і барвистим, а ніби занурював мозок в туман у якому між хаотичними думками та емоційними спалахами повзали та стрибали химери та горгулії) ляснули одна одну по сідницям й почали реготати.
Від шаленого реготу захиталися стіни і стелі «Проглоту». Усе довкола набуло химерних рис, почало деформуватися і рухатися. Цінники на усі товари враз майже обнулилися і навіть делікатеси тепер можна було придбати за копійки! На полицях раптом загарцювали ковбвси й почали виробляти казна що (навіть злягатися між собою!), пустилася у подорож торгівельною залою кліть з капустою у якій несподівано виявилась вже не капуста, а заторохкотіли й заклацали щелепами білі людські черепи, у відділі морепродуктів зарухав прутнеподібними мацавцями й хтиво підморгнув з купи льоду рожевий восьминіг! У відділі супутніх товарів взагалі розігралася вакханалія: швабри та віники утворили пари й закружляли у вальсі, у повітря здійнялися рулони туалетного паперу, пакунки з гігієнічними тампонами, господарські щітки і затіяли між собою повітряний бій! Великий годинник на стіні зроблений у вигляді клоунської пики до носа якої були прикріплені стрілки, раптом почав білозубо посміхатися й блазнювати, а його велика і мала стрілки невблаганно й чомусь значно швидше аніж зазвичай підсуватися до цифри 12, щоб злитися на ній (ніби сповіщаючи про давно обіцяний людству апокаліпсис!) в одну риску. Небачені фантастичні трансформації зовсім не нажахали Лію та Вівіану, а лише звеселили!
-Ой! Здається землетрус! Треба негайно рятувати наші дупи! Гайда звідсіля! Назовні! Мерщій! – весело заверещала Вівіана.
-Ні, ні... це лише харчотрус! Він цілковито безпечний! Будьмо розважливими. Ми маємо спочатку придбати бодай щось! Обрати прийнятний для нас крам і харчі з поміж вражаючого різноманіття! Адже ціни сьогодні у «Проглоті» надзвичайно доступні! Трапилось диво, час прискорився і вже діють знижки Чорної П’ятниці! Шалені знижки!
-Лі, моя люба, благаю, не вживай у розмові рекламних словограїв... Ти краєш моє серце! Додай щирості! Будь поетичною і чуттєвою...
-Ми не досягли навіть проміжної мети, нас спіткала невдача і я засмучена. Я сповнена журби і сумнівів! Смуток, ядучий і тривкий раптом заповнив мою унутрішню порожнечу по вінця. Зітхає безодня... з’їзджає дах... переді мною таємний шлях... Бачиш, кохана, як з незбагненних глибин несподівано виринає поезія!
-Обожнюю поезію! – раптом втрутилась в божевільну розмову струнка білявка у бузковій вуалі і смарагдовому кол’є. Лія та Вівіана навіть не помітили, як незнайомка опинилася поряд із ними і здригнулись, коли почули її мелодійний медв’яний голос. Дивна дама з’явилася несподівано, ніби хижак із засідки. -Я б залюбки послухала ваші, фіалоньки, витончені витрибеньки та вірші. Впевнена, що вони дивовижні і то є чудова нагода долучитися до до таїни мистецтва, але сьогодні маю клопіт! Зайшла за пляшкою ігристого київського брюту і славетним київським тортиком. Саме в «Проглоті» можна придбати торт виготовлений за класичною технологією з лісовими горіхами та з натуральними вершками. Власник магазину Алоїзій, такий собі спритник, що має у Києві дуже широкий діапазон бізнесу, передусім дбає не про свої статки, а про особливих киян, обізнаних на гастрономічних тонкощах поціновувачах вишуканих та витончених страв та напоїв. Хоча, слід зазначити, що не завжди він був таким сумлінним і відповідальним. Довелось йому дещо втлумачити і пояснити! До речі, потрібно його майбуть ще раз провчити для профілактики! Щоб не втрачав доброчесності та пильності!  Адже має бути на Подолі хочаб один пристойний гастроном! Раджу вам також придбати тортик, запевняю, що не пошкодуєте! Потіште себе ласими шматочками! Ці неперевершені торти виготовляються неподалік. Підпільний цех розташований на березі Рибальської Гавані. Брют у цьому милому гастрономі теж незвичайний. Хоча й під звичною місцевою маркою, але насправді він постачається із таємних винокурень Трансильванії. Гадаю однієї пляшки цілком вистачить, адже мої друзі не дуже схильні до пиятики, ну хіба що бідолашний граф Кобеняк інколи дещо зловживає. До речі, ось вам пара видовжених льодяників. Адже вам їх не вистачило, хоча вони вам конче необхідні. Годі й казати, що вони також незвичайні і містять у собі таємний інградієнт. За своїми органоліптичними властивостями вони ні чим не поступаються відповідним чоловічим органам. Прошу, пригощайтеся! Раджу негайно використати ці чудові імітатори для тренувань. Прошу, прошу! Мені сьогодні не можна ні у чому відмовляти, я сьогодні – іменинниця! Тренуйтеся, вдосконалюйте свої вміння і таланти, якими ви й без того щедро винагородженні природою. Але все ж таки й тренування не зайві. Як стверджує один мій дивакуватий приятель з лондонського Вайтчепла: «Practice is very impotent!» Тож приємного вам смоктання!
                Bingo!
-Ніжні мої, навіщо ж вам блукати нічним Подолом у пошуках заробітку? Я дуже грошовита. Адже я знаю, як робити гроші просто з повітря. – Вкрадливо і солодко продовжувала Розаліна. -Щоправда, щоб вони в одному місці з повітря з’явилися, в іншому вони мають у повітрі розчинитися! І цей процес викликає деякі, так би мовити, ексцеси в банківській системі і перекоси в фінансово-кредитній сфері... Але я користуюсь фінансовою магією з дуже великою пересторогою і ніколи не перевищую певний ліміт!
-Дивовижне вміння! – щиро здивувалася Лія.
-От, якби ви і нас навчили шахрайству! Нам багато не треба, лише трішечки грошви! – вигукнула запальна Вівіана й закрутилася неначе дзиґа.
-Згодом, згодом! Навчу обов’язково, якщо доведете свою відданість!
-Ми вам безмежно віддані! –запевнила Вівіана. –У вас, мабуть, грошей сила-силенна!
-Ох, я їх обожнюю тринькати! – сплеснула долонями завуальована  благодійниця. -Ніхто й ніколи у світі ще так шалено не тринькав готівку! Чи бачили ви, мої любі, купюри в сто тисяч доларів? Виявляється є й такі! Якщо ви ніколи не тримали їх у руках, то я вам надам таку можливість! Я вам платитиму більше, ніж будь-хто!
-Здорово! Дивись, як усе повернулося на краще, Ліє! Допомогла нам абабагаламага! – Вівіана підскочила мало не до стелі. –Ми погоджуємось!
-Постривай Ві, ми маємо усе добряче обмізкувати! Можливо навіть порадитися з хіромантами та ворожбитами!- вигукнула Лія. –Це може бути дуже небезпечною справою! Боюсь, що з нас вичавлять сік, а потім ми опинимось на смітнику! Я побоююсь, щоб спонтанна угода не виявилась квитком у пекло!
Якби обличчя відьми не було під вуаллю, яка незбагненним чином приховувала (вочевидь то була справжнісінька магія!) негативні емоції підступної білявки, то подруги б побачили, що воно раптом пересмикнулось від люті, але миттєво опанувавши гнів чаклунка мовила лагідно і спокійно:
-Я ж вас не силую! Я бажаю вам тільки добра, щастя, успіху у житті і усіляких гараздів! А сік чавитимуть не з вас, вичавлювати сік будете ви! Ось моя візитівка, зателефонуйте мені, коли усе зважите! Зв’язатися зі мною дуже просто,  візьміть першу-ліпшу слухавку у будь-якому таксофоні і...
(Якщо ти ще дуже юний, любий мій читаче,  то дещо поясню: у 90стих минулого століття у Києві цілковито панували таксофони, а світанок сотового зв’язку ще ледь-ледь жеврів на обрії технічного прогресу України).
Знадвору долинули скажені гудки клаксону. Розаліна зиркнула на облудну клоунську пику:
-О! Та я вже запізнююсь! Іноді метушня долає навіть мій магічний захист! Саме у хвилини метушні безконтрольно  й неймовірно швидко згоряє свічка життя. Метушня – найперший ворог вічності та безсмерття. Але нікому ще не вдавалося цілковито її уникнути. (знадвору знову донеслися несамовиті автомобільні сигнали!) Мій відданий Антуан нервує! Він, бідолашний, окрім обов’язків водія, кухара та лакея ще має встигнути на полювання до Чорної Печери, щоб забезпечити бенкет дичиною. У тій печері живуть смачні дуже вгодовані кажани. І я маю купу нагальних справ. Треба ще за гостями, заїхати... Адже самі вони навряд чи зможуть дістатися... Але, на щастя, у мене є дуже зручний та швидкий катафалк. Та ще й маю попіклуватися про любого котика Фреді. Добряче ж ви його налякали, бідолашного! Оревуар, фіалоньки. Ось вам моя візитівка.
Білявка тицьнула позолочену й посипану діамантовим пилом карточку Вівіані у руку й розчинилася (ніби гроші вкладників «збанкрутілого» радянського ощадбанку) у повітрі. Тієї ж миті вона матеріалізувалась на вулиці біля «Проглоту», підібрала з тротуару переляканого й заціпенілого чорного кота, вскочила в свій чорний катафалк, за кермом якого прихований від перехожих тонованим склом сидів скелет у чорному водійському шкіряному кашкеті, чорній лівреї і чорних окулярах. Катафалк одразу зірвався з місця й шалено помчав небезпечно маневруючи поміж іншими автомобілями. 

             The Strange Ritual
………………………………………………………………….
…………………………………………………………………..
  ……Розаліна чаклувала витворюючи над відкритими мідними домовинами свій лихий ритуал. В бенкетній кімнаті  по слову Розаліни Зацюцюрко: «Встаньте!» піднялися з праху сивочолий красень одягнений у смокінг і з перснем оздобленим велитенським блакитним діамантом на беземенному пальці його лівиці, а також струнконога, неймовірно приваблива жінка у дуже коштовній й надзвичайно елегантній, хоча явно старомодній вечірній сукні і діамантовому кол’є. Тож уся кімната одразу наповнилася чаруючим мерехтінням від прикрас новоявлених.
-О, Розо, королево моя, володарка потойбіччя й повелителька демонів і химер! Я кохаю тільки тебе! –сивочолий благородний пан одразу впав навколішки і вже на колінах підійшов до відьми й поцілував милостиво подану йому руку. -Сподіваюсь, цього разу ти остаточно вибачила нам нашу провину! Повір, ми цілковито віддані тобі і ніколи тебе більше не зрадимо!
-Так! Серце моє – не камінь! І, щиро кажучи, без вас, мої любі друзі, тоскно й одиноко у цьому світі! Тому, що я щиро прив’язана до вас! Не було жодного дня щоб я не страждала й не краяла своє серце! А біль від вашої зради давно вщух! Будь що можна розмелющити на жорнах вічності!  Я пробачила вашу маленьку й по суті безневинну слабкість! А чого я ще могла очікувати від таких темпераментних коханців, залишивши вас у пікантній ситуації наодинці? Можливо, я сама в усьому винна! Вибачте мені, що я минулого разу вкотре вже спепелила вас у приступі ревнощів та гніву! Я цього собі більше не дозволю! У мене є ідея, як мені остаточно позбавитися ревнощів! Влаштуймо сьогодні оргію з незайманими німфами!

....трійця розташувалася за розкішним бенкетним столом і здійняла блискавично наповнені метким Антуаном кришталеві келихи з пінним брютом! Чарівна чорнява мавка із зовнішністю лігурійки оголена й розкута втішала трійцю майстерно виконуючі незбагненні магічні композиції на контрабасі. Вона віртуозно володіла великим смиком й майстерно застосовувала техніку піццикато. Розпочався святковий бенкет!

                Welcome!
А щасливі, по вуха закохані шалені Лія та Вівіана швидко дістались до Андріївського узвозу й відшукали потрібний будинок. Але були трохи спантеличені, коли він представ перед ними у спалахах просто неймовірних небачених досі киянами велетенських громовиць, що шугали у чорному небі від обрію до обрію.
-Невже це той чортів будинок? – очманіла Вівіана.
-Так! №13! І катафалк біля нього чорний, не інакше як належить відьмі!
-Тю, та це ж музей! Він зачинений! Музеї вночі не працюють! Набрехала нам  аферистка! Я одразу збагнула, що ми маємо справу або з аферисткою, або із божевільною, яка вважає себе...
-Та цить ти! Цить, кажу тобі! – Лія затисла занадто емоційній коханці патякало. –Дивись, вона виходить на балкон!
І дійсно, балконні двері відчинилося й назовні вийшла розкута й розпашіла, але (як і в першу зустріч у «Проглоті») надзвичайно елегантна (з вплетеними у розкішну, романтичну зачіску ніжними польовими квітами!) Розаліна Зацюцюрко. Вона була без вуалі і відьмине обличчя вразило подруг небаченою ними досі вродою.
-.....прошу, заходьте до будинку, мій служник відчинить вам. Він трохи дивний, але не переймайтеся. Мерщій, поки не вперіщила злива! Я стримувал її й не допускала на Поділ, очікуючи на вас. Але мушу зізнатися – стримувати стихійні сили досить обтяжливо навіть для могутньої чаклунки.
Розчинилися старовинні вхідні двері й у напівтемному парадному запрошені відьмою гостії побачили білий череп Антуана! Від несподіванки Лія ахнула і цупко вчепилася Вівіані в плече. Вівіана теж здригнулася, але миттєво опанувала себе й мовчки потягнула коханку за собою в парадне, а потім нагору по крутим сходинкам.
Щойно дівчата увійшли улупила така злива, що здавалося, ніби розверзлися небесні хлябі, і потужні струмені води, як із брандзбойтів, зашмагали по дахам будівель і бруківці Андріївського узвозу.
            
            Part 2
               
               Crayzy Party
Дівчата увійшли до вітальні. Посеред кімнати на килимі сидів уже знайомий їм чорний кіт Фреді (після інциденту біля «Проглоту» Розаліна ледве відкачала його бідолашного валеріанкою!). Побачивши шалених дівуль, вусань занепокоєно нявкнув й заховався під стіл.
Розаліна Зацюцюрко випромінювала щиру гостинність:
-Прошу, фіалочки! Ви мої жаданні гостії! Я чекала на вас і стримувала до вашого приходу зливу! Чудовиий, чудовий сьогодні вечір! І зібралися за столом лише мої любі друзі! –Розаліна обійняла й розцілувала Лію та Вівіану. Від подільської відьми віяло витонченими парфумами і від того дивовижного дурману чомусь ввижалося далеке лазурове узбережжя, Рив’єра та біла яхта в затишній бухті. –Любі друзі, до нас на вогник завітали неперевершені й чарівні Лія та Вівіана! Але треба панянок трохи нарядити!
Розаліна змахнула рукою і дівчата відчули на собі замість купальників шортів та майок дорогу білизну і шовкові вечірні сукні, а на ногах замість кросівок елегантні туфлі. Вони негайно й незважаючи на високі підбори дуже спритно підбігли до велетенського дзеркала у масивній срібній рамі щоб помилуватися собою.
Незвичайно відкриті сукні та куртизанська шовкова білизна навіть не прикривали звабливі перса, тендітні плечі та засмаглі стегна юних дів.
  -Це справжнє диво, дякуємо!– в один голос вигукнули ошелешені подруги.
-О, це ще не диво, фіалоньки мої! Справжні дива  попереду! – на обличчі відьми знову з’явилась іронічна посмішка. –До речі, обережніше там із дзеркалом. Ні в якому разі не наближайтеся впритул і не торкайтеся до поверхні! Як ви вже, дуже на це сподіваюся, розумієте у цьому домі усі речі мають незвичайні або незвичні властивості. Через це дзеркало дуже просто втрапити у задзеркалля. А от повернутися у переддзеркалля не так вже й легко!
-Ай! Я ледве не доторкнулася! – спокусливо і пристрасно здригнувшись та вигнувши напівоголене тіло, виблискуючи очима  зойкнула Вівіана.
-Ах, і я майже... – зітхнувши театрально і гаряче (не менш пристрасно і спокусливо ніж здригнулася Вівіана (як то воно і належить дамі у вечірньому вбранні!)) вимовила Лія.
Розаліна зваблена тремтінням напівоголених дівочих тіл підійшла до шалених красунь і обійняла їх за плечі:
-О, які ж ви грайливі! – руки відьми раптом зісковзнули нижче і ніжно стисли дівочі перса. -Ви дійсно неперевершені! Та я занепокоєна, чи не видаються ці сукні вам занадто відвертими?
-Ажніяк! – категорично відрізала Вівіана. -Вони надзвичайно вишукані і оголені частини тіла лише підкреслюють цю вишуканість і розкривають неймовірно спокусливий творчий задум кутюр’є!
-Ці сукні надзвичайні! – захоплено вимовила Лія й залилась рум’янцем. -Звідки таке чудо?
-З Японії!
-Оце то так! Невже із самісінької Японії?

        The White Tango
-Графе, а це правда що у радянському союзі не було сексу? – раптом поцікавилась дещо скута й мовчазна досі Лія, погладжуючи Фреді. (О, славетний п’янкий брют, ти ще й не такі язики розв’язував!)
-Це - правда, моя люба лілія! Хіба ж то був секс, коли дебелий директор валив на стіл покірну й безвідмовну секретарку й задравши їй спідницю вигукував: «Слава КПРС!», а парторг палив «Біломор» і очікував своєї черги? Це, любі мої друзі, не секс, це – диктатура пролетаріату!
Але тішать дуже давні спогади, зігріває пам’ять про буремну юність! Були, були славетні часи... Скажімо, якось перед Стрітенням у благословенному 1898 році зайшли ми з моїм італійським другом, нажаль вже давно покійним (граф з пересторогою зиркнув на Розаліну) тенором гастролюючої у Києві міланської  оперної трупи сеньйором Мугеріні у невеличкий ошатний будиночок на Межегірській у якому полюбляли проводити майже увесь свій вільний час... Слава про дівчат, які щовечора гостинно приймали нас із моїм другом – веселуном і дотепником Габріелєм Мугеріні – сягала далеко за межі Києва... Поціновувачі приїздили щоб зустрітися із ними зі Львова, Варшави і навіть з Кракова... О, ніколи не забуду той чарівний Поділ, той овіяний імперською величчю Київ… Елегантні курви... О, даруйте, елегантні дами... Шовкові сукні, шляпки з Парижу, смокінги, золоті погони, аксельбанти... В оперному театрі «Аїда...» О, якби ж то хочаб на хвилинку повернутися у ті славетні часи! О, благословенна срібна епоха, що прийшло за тобою? Нудне двадцяте століття у якому не з’явилося нічого вартісного й по-справжньому величного окрім шаленої «Лоліти»! О, якби ж то... Але, даруйте, любі мої, здається  я відхилився від теми. Так от, зайшли ми з друзякою Мугеріні на червоний вогник. Жіночій зведений оркестр оголених мавок неперевершено виконував танго, яке саме увійшло в моду в елітних вишуканих товариствах. Німфи запрошували кавалерів до танцю... О, ця вічно юна мелодія! Досі чую її, лишень згадаю про ті часи, лишень заплющу очі... Шампанське з кращих винокурень Європи, вишукані наїдки, юні палкі німфи в наших обіймах і танго, як сповідь, як відпущення гріхів, як проміжок між життям і смертю... Була там одна молодичка – худорлява, блідувата але фантастично вправна білявочка. Тендітна, юна… Робила вона чудеса... Навіть тоді, коли ти вже цілковито виснажений, вона чарівним чином повертала тебе знесиленого й пересиченого до чергового  штурму найвищих вершин чуттєвої насолоди! Вона... вона...
Граф так розхвилювався, що не міг дібрати потрібних слів. Але він випив ще келих брюту зібрався з думками й знову набрав повні легені повітря щоб продовжувати свої оповідки. Аж тут втрутилася Розаліна:
-О, любий мій друже... Даруйте, ці  пікантні деталі ваших походеньок надзвичайно цікаві! Ось тільки я хвилююся з приводу того, що серед нас знаходяться ніжні майже безневинні юні створіння, які роблять лише перші кроки на шляху оволодіння усіма тонкощами чаруючого й екзотичного ремесла... І ви, досвідчений й знаний ловелас, який бачив, пережив і знає так багато, ви можете їх ошелешити деякими занадто пікантними подробицями! Окрім того ви приголомшили їх хронологією подій! Вони, ніжні наші фіалоньки, побачили й почули сьогодні вже дуже багато дивного, не варто їх перевантажувати шокуючими подробицями...
-Пані Розаліно, аж ніяк! –  гаряче заперечила Лія, витираючи серветкою губи. Під час графської розповіді вона теж дозволила собі поласувати вишуканими делікатесами, яких на бенкетному столі було досхочу. - Нам надзвичайно цікаво слухати графа і  ми безмежно вдячні йому за чудовий історичний екскурс і, якщо ваша ласка, чи не могли б ви попросити Анабелу зіграти танго, я хочу повернути графа в ті незабутні славетні часи спогадами про які він так щиро поділився з нами й віддячити нашому любому графові – запросити його на танець! Любий графе, я вас запрошую! Усі чули про білий вальс! А я прошу любу Анабелу виконати танго, з вашого звісно дозволу люба Розо, оголошую Біле Танго!
Ніхто з присутніх не помітив (ну хіба що уважний і вірний Антуан) як від миттєвого болючого спогаду який штиркнув її у самісіньке серце ледь помітно здригнулася ювілярка. Не помітила цього і грайлива та розбурхана Лія. Лія була збудженою, відчайдушною і щасливою: вона вперше звернулася до Розаліни як до подруги неофіційно, майже фаміліярно, звернулася як рівна до рівної.
-Чом би й ні, люба Ліє? –жваво й невимушено відгукнулась відьма, досить легко долаючи перші хвилі болісного занепокоєння. -І я також обожнюю танго! Анабело, танго! Виконай чарівну мелодію, янголе мій надзвичайно екзотично і втаємничено! Особливо витончені пасажі доповнюй чуттєвим вокалом!
Анабела повільним кивком голови підтвердила свою готовність негайно виконати наказ повелительки. Полинули чарівні загадкові звуки танго з легкою домішкою індійських мотивів. Спираючись на зачаровуючий тембр контробаса у просторі кімнати залунав магічний ні з чим незрівняний вокал від якого у присутніх мурашки побігли по спинам. Антуан приглушив освітлення і у бенкетній залі запанувала напівтемрява.
-Є тост! За безсмертне і вічно юне танго! – розчулено вимовила Розаліна.
Антуан погримуючи кістьми з неймовірною швидкістю наповнив кришталеві келихи пінистим брютом. Вівіана та Лія звернули увагу, що лакей увесь час (вже вп’яте!) наповнює досить великі келихи з однієї і тієї ж пляшки, але напій у ній дивним чином не закінчується!
-За танго п’ю стоячи! – вигукнув граф Кобеняк, миттєво осушив келих, галантно вийшов з-за столу на середину кімнати й виструнчився, очікуючи на Лію. Він мав дуже благородну статуру, благородні риси обличчя і загалом звонішність справжнього світського лева. Його зовнішність була просто бездоганною. Лія  впевнено підійшла до графа, сміливо подивилася в чоловічі очі в яких несамовито палахкотіло демонічне полум’я хтивості й інтимно прошепотіла:
-Прошу, любий мій графе, прошу...
І граф Кобеняк демонструючи неабияку граційність та гнучкість могутнього тіла, повів молоду розпашілу від брюту партнершу на перше па. Лія відчула несамовитий унутрішній жар і тяжіння до сивого красеня. А магічні ритми танго і гіпнотичний вокал Анабели неймовірно розпалили її. Лієне дихання стало приривчастим, а очі запалали пристрасттю. Вона опустилась перед партнером навколішки......................................


The Riddle of The Witch
-О, ні…-прошепотіла відьма. –О, ні… Мої ревнощі сильніші за мене… Я не можу здолати свої ревнощі… Я підкорила і демонів, і химер, але я не можу впоратися зі своїми ревнощами! Графе Кобеняче, негайно припини я не можу на це спокійно дивитися! Невже я досі полум’яно кохаю, невже я довічно приречена воскрешувати і знищувати тебе і разом із тобою моє перше незабутнє кохання? Я безсила подолати звичайні жіночі ревнощі! О, моє хворобливе, ревниве серце! Я втрачаю мою магічну силу! Ревнощі віднімають мою могутність! В мені постає жіноче єство, яке вимагає обопільного й щирого кохання! Але ж я маю бути хтивою, я маю бути лихою! Я...
-О, Розо! Благаю не край своє серце і не карай мене! Зачекай, люба, ще хочаб декілька хвилин! Дай насолодитися пестощами юної чарівної німфи! – вигукнув сп’янілий збуджений граф, мотиляючи могутнім ерегованим стрижнем. –О, королево, змилуйся! Я так скучив за цими милими безневинними по суті розвагами та пустощами! Дозволь мені негайно поринути у вир насолоди!
-Не смій! Клятий пройдисвіт і гульвіса! Ти розіп’яв мене на хресті кохання! Я досі кохаю лише тебе, я досі щоночі згадую, як там на Межегірській у тому клятому будинку розпусти і гріха  я вперше запросила тебе на біле танго і як ми не бачили нічого і нікого довкола і все дивились та дивились один одному в очі! Я досі згадую наш перший поцілунок і осяяну громовицями нашу першу ніч і несамовитість нашої юної пристрасті! Я ніколи не зможу забути...
   Раптом розчахнулися двері бенкетної зали і перед бенкетувальниками з’явився вже близько знайомий (навіть надто близько!) Вівіані та Лії блакитноокий мокрий як чіп розхристаний та збуджений Альфоній!
-А, ось де ви! Втікачки! Тепер ви не відвертитесь, доки не вгамуєте мою хіть! Розо, кохана моя, негайно накажи їм пестити мене!
-О, шарман! – Ізольда навіть сплеснула долонями.
-Але спочатку, Альфоніє, ти злягатимешся зі мною! – безапеляційно заявила Розаліна. –Йди до мене, мій любий жеребчику! Нехай цей старий сивий козел, який вважає себе графом, а насправді є лише дрібним шахраєм, побачить, що я сповнена пристрасті і завзяття! Що я жадана і кохана жінка! Що за мною впадають молоді палкі коханці! Мерщій! Моя піхва вже палахкотить!
-Я жадаю скінчити спочатку з Лією та Вівіаною!
В очах Розаліни заграло справжнє пекельне полум’я!
-Альфоніє! Ти мій! – грізно вигукнула відьма. –І я наказую тобі негайно вгамувати мою хіть!
-Май терпіння, Розо! Можливо до тебе і дійде ще черга!
Сподіваюся, що ти ще ізі мною, о мій поблажливий і терплячий читаче, о мій натхненний спільник! Я переконаний, що так! Відчуваю потилицею твоє напружене дихання! Тож продовжимо нашу літературну вакханалію!
Анабела припинила гру. Антуан знову увімкнув освітлення бенкетної зали на повну потужність.
-О, шарман…- перелякано прошепотіла Ізольда.


          The Road To Hell
   Запала мовчанка. І навіть на хвильку принишкло гуркітливе грозове небо. І було чутно як на кухні на чавунній пательні шкварчать впольовані Антуаном у Чорній Печері кажани. Загальне напруження посилилось і забриніло. Аж тут з’явився ще один гість! У розчахнуті двері бенкетної зали ввалився (мокрий з голови до п’ят!) химерний пузань із жаб’ячою головою. У руках (між пальцями були жаб’ячі перетинки!) він тримав просяклого водою капелюха з якого на килим стікала водяна цівка. Пузань був без усілякого взуття. Як ти вже певне й здогадався, мій любий друже-вояжере, зі штанців новоявленця стирчали теж жаб’ячі лапи.
Антуан загородив йому дорогу:
-Чого тобі, Жаболупе? Як ти посмів увірватися без запрошення ще й босоніж? Я ж тобі лише вчора подарував нові лаковані штиблети! Де вони?
-Я довго вагався й не наважувався, але все ж таки... Це дуже важливо для нашої королеви... А кляті штиблети так натерли мої ніжні лапки, що я не міг вже й кроку у них ступити!
-Пропусти його, Антуане! - крижаним голосом вимовила Розаліна. –Підійди, Ананіє!
  Незваний гість лупаючи баньками й залишаючи на килимі жаб’ячі вологі відбитки підійшов до Розаліни й щось прошепотів їй на вухо. Що він їй сказав достеменно не відомо. Адже крізь небесне гуркотіння можна було почути лише уривки його жаб’ячого скрекотання: «…Альфонсій не закоханий, о моя королева, він … якби не гроші… я на власні вуха чув…» Пузань низько вклонився відьмі й поспішно зник. Але його повідомлення стало останньою краплиною, яка переповнила чашу терпіння Розаліни!


           The Road To Hell
   До пекельних ревнощів додався розпач від зради Альфонія! І відьма вже нічого не могла із цим вдіяти! В очах її запалахкотіла заграва. Розчепіривши пальці й заламуючи руки, Розаліна почала голосити! Страхітливе то було видовище! Білява красуня враз перетворилась на дивовижного монстра – печерну потвору з горбатою носярою та довжелезними іклами – й почала завивати як поранена й загнана у пастку вовчиця!  Усі присутні заціпеніли від жаху!  Тільки пекельна лють здатна була врятувати нещасну відьму у ті хвилини від смертельного відчаю, який неминуче вів до чорної прірви і загибелі! І лють темна й каламутна (для відьми рятівна!) раптом наповнила її по вінця.
-Ненавиджу! Чуєте, я ненавиджу вас усіх! Йдіть гості геть! Остогиділи ви мені! – завалала Розаліна й у небі шугонула така блискавка, що на мить не тільки на Подолі, а й в усьому Києві стало видко як вдень і загримів такий грім, який би заглушив навіть виверження Везувія, якби воно відбувалося тієї чорної п’ятниці десь поряд із Андріївським узвозом. – Забирайтеся, згиньте! Ті, що вийшли з пітьми, у тьму і повертайтесь! І ти,  Альфоніє, нікчемний знахабнілий невігласе, разом із ними!
І потворна відьма одним лише поглядом спопелила красуню Ізольду, бідолашного графа і бунтівного Альфонія!
Побачивши це, Антуан похитав черепом витягнув з кладовки ще одну мідну домовину і поставив поряд з домовинами графа та балерини.
Отже, бідолашні зрадники розсипались, перетворившись в прах, і Анабела, покинувши свій контрабас, буденно (очевидно це їй доводилося робити не вперше!) віником почала змітати рештки нещасних на совок й висипати у домовини. Потім відьма подивилась палаючими божевільними очима на Лію та Вівіану:
-А ви, дві хтиві негідниці, проваліться у тартарари! Хай вам грець! Шльондри!
Одразу усе потьмяніло в очах потрапивших у немилість дівуль, якась могутня сила потягнула їх до магічного дзеркала (біля якого вони ще нещодавно так втішалися своєю вродою та нарядами) й штовхнула на дзеркальну поверхню. Лія та Вівіана очікували, що вона розіб’ється й розлетиться на шматки, але нічого такого не трапилось, дівчата легко пройшли крізь дзеркало і полетіли у якусь чорну безодню!
  Офіційний голос привітав бідолашних:
-Ласкаво запрошуємо Лію та Вівіану у міжпросторові порожнини! Бажаємо приємного прискорення!
 Швидкість весь час зростала і невдовзі офіційний голос урочисто виголосив:
-Вітаємо чарівних й спокусливих німф! Ваша швидкість перевищила швидкість світла! Ви повертаєтесь у минуле! Через деякий час ви відновите усі ваші чесноти!

        Crazy Alfred
Невдовзі дівулі наздогнали схожого на пуделя кумедного носатого чоловіка у смокінгу але босого й без шкарпеток. Він рухався дещо повільніше. Лія та Вівіана чемно привіталися із ним, хоча за тих обставин привітання видалося дещо безглуздим. А носань замість привітання витріщив очі і показав дівчатам язика, і то, на відміну від чемного привітання, було за наявних обставин цілком органічним! Зав’язалась невимушена розмова як то зазвичай буває між незнайомими подорожніми:
-Я – Лія, а зі мною моя подруга Вівіана! Ми – повії! Але сподіваємося, що невдовзі поміняємо свій фах і присв’ятимо себе науковим дослідженням!  Ми знаємо один секрет, як стати видатними вченими!
-А я – Альфред! Автор видатної теорії! Лауреат усіх премій, які тільки існують у світі! Професор, або академік найпристижніших університетів та академій!
-О, це так почесно!
-Так, чорти йому у печінку!
-Нам сьогодні щастить на обізнаних й компетентних осіб! – зраділа Вівіана. – Але чому ви без шкарпеток?
-Ненавиджу шкарпетки! Вони уповільнюють кровообіг!
-А як ви сюди потрапили?
-Та все через одну таку собі божевільну Розаліну, хай їй грець! Вона мене сюди впровадила!
-Неймовірно! І нас – також!
-Будьте, пане, ласкаві! Чи не знаєте, довго нам отак ще летіти? – ввічливо звернулась до Альфреда Лія.
-Хто зна, на це моя теорія не дає ніякої відповіді!
-А на що ж ваша теорія дає відповіді?
-Практично ні на що, не для цього створюються теорії, щоб давати відповіді!
-Даруйте пане Альфреде, а для чого тоді створюються теорії?
-Хто зна! Щодо цього не існує ще жодної теорії!
-А як ви гадаєте, що на нас очікує? Можливо ваша теорія має якісь припущення щодо цього?
-Усе залежить від швидкості! Я потраплю у пекло, тому що рухаюсь надто повільно! Моя інерція значно більша ніж ваша! Гріхи тяжіють! Я причетний до створення зброї, яка знищить цю цивілізацію. Я самовпевнений і брутальний, пихатий і марнославний! Моя душа вже майже мертва!  Але ще є шанс покаятися! Варто лише зробити одне єдине щире зусилля! Відкрити своє серце для гармонії та добра… А от вам юні леді поталанило більше ніж мені! Ваші душі легкі та світлі! Вас врятувало ваше пристрасне й щире кохання! Ви майже миттєво перевищили швидкість світла, а відтак - ви повертаєтесь у минуле! У вас є нагода розпочати усе спочатку й більше не припускатися прикрих помилок! Я ж невдовзі зустрінуся віч-на-віч із Люцифером! Він мабуть вже зачекався!
-І ви отак спокійно про це говорите!!! – дівчата вже значно віддалилися від носатого пана і Лія була змушена кричати, щоб він почув її.
-Набридло вже хвилюватися, я просто насолоджуюсь кожною миттю незбагненної невизначеності!!! – весело вигукнув той. –Бувайте любі мої! Ви останні з ким я поспілкувався!!! Згадуйте іноді про божевільного Альфреда!!!
-Ми вас ніколи не забудемо!!! І обов’язково вивчемо вашу теорію!!! Скажіть, як вона називається?!!!
-Дякую вам!!! Пам’ятайте про дивака!!! Вона називається тео...
Альфред вже настільки віддалився, що Лія та Вівіана не почули його останніх слів.

       Empty Bottles
А за вікном спорожнілої бенкетної зали шалений грім струшував Поділ, велетенські блискавки майже безперервно розсікаючи темно-синій простір київського нічного неба. Анабела сумлінно підмела з підлоги прах, розсипала його по домовинам і разом з Антуаном закрила домовини кришками. В цей час Розаліна (до якої знову повернулась зовнішність сексапільної білявки) несамовито пиячила, спустошуючи келих за келихом! Добряче хильнувши, ювілярка осідлала мітлу й вилетіла у грозове небо, промайнула повз церковні бані й помчала у бік Дніпра.
Зрештою гроза вщухла і відьма знайшла відраду, влаштувавши на одному з пагорбів небачений шабаш за участю німф, сатирів, мавок, бісиць та цілої зграї химер та горгулій! Я обов’язково детально розповім про усі його подробиці у повній версії «Шаленого Вояжу». Під час гулянки знову ж таки прислужував скелет Антуан розливаючи із чарівної бездонної  пляшки п’янкий брют у келихи учасників безумної вакханалії що розігралася під зорями у шаленому сяйві (хмари розійшлися ніби й не було у місті ніякої грози та зливи) повновидого місяця! Оголена Анабела забезпечувала музичний супровід оргії, але цього разу на срібному саксофоні!
Ось таким чином завершилися ювілейні урочистості подільської відьми Розаліни Зацюцюрко.
І ще одна загадкова подія, як ти, мій любий читаче, легко зрозумієш теж безпосередньо пов’язана з ювілеєм відьми Розаліни, вразила свідомість киян. У гастрономі «Проглот» зчинився неймовірний шкандаль! Виявилось що усі пляшки (загалом три тисячі!) з останньої партії брюту закорковані, ніяк не ушкоджені, але – порожні! Бідолашний Алоїзій Поховайко бігав по гастроному, обхопивши голову руками й вигукував:
-О, горе мені! О, горе! Не інакше як Розаліна знову пожартувала!
   Завершився і наш Божевільний Вояж! До нової зустрічі, мій любий друже, мій щирий і допитливий товаришу!

P.S.
Сонце вже зійшло високо і почало припікати. Лія та Вівіана міцно спали на дерев’яному настилі чавунної альтанки. Поряд валялась майже вже порожня бляшанка з-під наркотичних пілюль. Сонячне проміння і пташиний гамір першою розбудили Лію. Вона розплющила очі й подумала, згадуючи уривки фантасмогоричного сновидіння: «Бідолашний Альфред, невже він потрапить у пекло?»
Огледівшись, вона побачила поряд Вівіану й штовхнула її коліном у м’яке місце.
-Е! Якого біса! Не зачіпай мою дупу! – відізвалось розбуджене дівчисько.
-Ві, ми проспали тут цілу ніч!
-Кляті колеса! Ми просто вирубились! Це та жаб’яча сволота нам їх підсунула!?
-Слухай но... тобі щось наснилося уночі? – тривожно поцікавилась Лія.
-Я ні хріна не пам’ятаю! Забуваю усі сни одразу після пробудження! А тобі?
-Наснилося щось божевільне, триндець!
-Ану, розказуй!
-Та ні! Таке дурне наснилося!
-А-ну, а-ну?
-Розумієш... Ми із тобою... – почала Лія.
Але тієї ж миті, як вона вимовила перші слова розповіді, сон дивовижним чином стерся з її пам’яті і як вона себе не силувала, не змогла згадати геть нічого із нічних неймовірних видінь.
-Cон забула! От, хрінь собача! Пам’ятала і забула! Ніби й не було ніякого сну! Цікаво, коли ми виринаємо зі своїх снів, вони зникають, чи існують вже без нас?
-Є теорія, що уві сні ми подорожуємо паралельними світами!
-А паралельні світи перетинаються? Могли ми із тобою зустрітися уві сні?   
-Цілковито можливо! Але щодо цього не існує переконливої теорії!
-То потрібно її негайно створити!
-Слухай, я страшенно зголодніла, ходімо мерщій снідати в найкращий ресторан! У мене є гроші! Уявляєш, несподівано знайшла поміж персами! П’ятсот баксів! Створимо нашу теорію опісля сніданку!
-До того ж у нас є ще трохи наркоти!
-До біса її! -Лія пожбурила бляшанку с пілюлями геть. -У мене губи затерпли і язик! Вочевидь побічна дія!
-Так, у мене також затерпли! До біса наркотики! Дійсно ми ж не ослиці якісь, щоб вживати шкідливі колеса, а молоді прудконогі кобилки!
-Іго-го!
-Іго-го!
-Абабагаламага!
Лясь!
Лясь!
Тик-дим, тик-дим, тик-дим!
Лія та Вівіана рвонули так, що навіть здійняли куряву!
Вони промчали поряд з гіперсексуальною білявкою у бузковій вуалі яка гуляла по доріжці з палким красенем. Вівіана штурхонула Лію у бік, мовляв дивись!
«О, справжнісінький Бред Піт!», - промайнула думка у Лії. – «А можливо, це він і є! Чи не знімають тут бува кіно?»
 Білявка енергійно смоктала видовжений бузковий льодяник. А «Бред Піт» пристрасно обіймав її за талію і палко цілував відкрите прикрашене смарагдами декольте. Білявка зиркнула на шалених дів і під бузковою вуаллю промайнула демонічна посмішка...