Белка и медведь. Байка на украинском языке

Це було давним-давно
За царя Гороха,
Звіри всюди  на  Землі
Розмовляли трохи.
Жили мирно:хто в лісах,
А хто у савані,
Навіть  в Арктиці  льодах,
В синім океані.
Тихо,чином все було,
День та ніч минали,
Несподівано важкі
Всім часи настали.
Неприємні та сухі
Вітри загуляли,
Розлетілись по Землі,
Страху ой нагнали  ...
У савані так  давно
Від жари проблеми,
А в цей час прожити там-
Тож  бо  є ділема!
Довго думав хижий Лев,
Що ж йому робити?
І придумав в лісі він
Владу захопити .
Там дерева та трава
Від спеки укриють,
А яка вже їжа є -
Аж щелепи мліють!
Тільки як  же це зробить,
Бо ж Ведмідь керує,
Сила бурого не спить,
Навкруги пильнує!
Придивлявся  тожбо Лев
І угледів Білку ,
Під сосною на землі
Та збирала гілки.
Він тихенько підійшов
І почав здалеку :
-Що ж за диво я знайшов!
Вдача моя легка!
Вірю я,що щастя є,
Бо краса і доля
Завжди повернуть своє!
На то Божа  воля!
Білка вуха повела
І хвостом майнула,
Очі з долу підняла
І мерщій стрибнула...
-Ось дивлюсь на тебе я
І весь час гадаю :
Розказати тобі то,
Що в секреті маю?
Совість мені не дає
Більше вже мовчати,
Бо повинна  правду  ти
Про себе всю знати!
Білка глянула на Лева
І вся затремтіла,
Бо не бачила вона
Ще такого звіра.
-Слухай,люба,я тобі
Обіцяю щастя,
Владу, спокій назавжди
Захист від ненастя!
Подивись на себе ти -
Золота,кмітлива!
То стрибає по землі
Мудрість, швидкість, сила!
Бачиш все ти з висоти
І летиш так хутко
На дерева,на кущі,
Ну а що за хутро!
Королева, так і є!
Видно, справжня пані!
Бо твій рід від Сонця йде!
В цьому все питання!
То старійший, славний рід
Аж на всьому світі!
І не маєш права ти
Цього загубити!
Керував твій славний рід
Віками у лісі!
Та прийшов туди Ведмідь!
Чорта йому й Біса!
Відібрав жорстоко він
Владу й не жалкує,
І тепер давно без змін
Навкруги керує!
...Білка рот відкрила свій
І не мовить слова,
Бо ніколи відродясь
Не чула такого!
-Родич - Сонце! Ото є!
Що ж воно то сталось!?
Але дійсно! Я ж завжди
Вище  всіх літала!
Птахи,правда,можуть теж
Крилами махати,
Тільки  кольору  пера
Золота не мати!
Розпушила  рудий хвіст
І на гілці сіла:
-Що мені отой Ведмідь !
Родовитість - сила!
І сороки понесли
Навкруги новини:
Ведмідь  Білку обібрав,
Рід її загинув,
Білка вдень ,вночі стражда,
Спину нагибає,
Правди навкруги нема!
Злоба розквітає!
Білка - родичка Йому -
Самому Світилу!
Треба ліс їй повернуть -
Буде спораведливо!
Загуділо все у лісі,
Вовки гучно виють,
І куниця неспроста
Мовить так до звірів:
-Чи то правда? Чи - брехня?
Але ми це маєм!
І Ведмідь  нехай тепер
Нам відповідає! ...
Білка глазу не зімкне,
В серці скрипка грає,
Вже корона із квіток
На вухах аж сяє.
І сусіди теж не сплять,
Помсти вимагають
Та з тонких сухих гілок
Тканину зплітають.
Файну, довгу та тонку,
Знамо, для цариці,
Щоб накинула її
Й сіла у світлиці.
Власно оком повела
Й добре панувала
І всіх своїх добродіїв
Теж не забувала.
Ну а Лев - то ж
Лепший  гість,
Як йому віддячить! ?
Бо без нього Білки рід
Небагато значить!
І шумлять всі і кричать,
Так тревожно  стало,
Колотнеча навкруги
Спокій зруйнувала.
Розлютований Ведмідь
Із берлоги вийшов
І давай собі ревіти,
Посипалось листя,
Та погнулися дуби
Від такого реву,
Білка з жаху
З гілки вмить
Додолу злетіла.
Вінок з квіток ще сидить
Щільно так на вухах,
А накидка,що сплели,
Заважає руху.
Закрутилася руда
У цьому наряді,
Де не ткнеться - все біда,
Славі вже не рада!
А Ведмідь підняв її
І поклав на лапу:
-Ось хто хоче в лісі
Замінити владу!?
Роздивлявся і крутив
Білку в різні боки:
-Мабуть  з розумом своїм
Ти не в ладу трохи!
Сонце - родич,новина!?
Всі ми його діти,
Бо без нього,от дурна,
Неможливо  жити!
Цілим лісом,ти мала,
Хочеш керувати,
Та від страху вже сама
Впала прямо в лапи!
Щож мені тепер робити?
Треба покарати!
Дай спитаю я звірів,
Як же наказати?
Загирчав оп'ять Ведмідь,
Ліс окинув зором:
-Хто що дума,не мовчіть!
Що робить з позором!?
Звірі чують - сила є!
Ще й розумна сила!
Несподівано  сама
Білка попросила:
-Якщо хочете мене
Правдою судити,
Думку Лева треба
Перш за все спросити!
Він - сторонній свідок,
В лісі не живе,
Справедливість любить,
Скаже - не збрехне!
-Добре,-мовив бурий,-
Тож виходь чужак!
Раз прийшов до лісу,
Значить,щось не так!
Мабуть,неспокійно
У твоїх краях!
Та,нічого,гостем будь,
Розсуди в ділах!
Подивився бурий
Пильно Леву в очі:
-Розсуди,шановний,
І кажи,що хочеш?
Ми давно знайомі,
Вдачу твою знаю,
Сподіваюсь,миром
Тебе привітаю!
Лев ступив поважно,
Навіть горделиво:
-Що таке та Білка,
Мишеня пискливе,
Щоб на неї зважили,
Щоб її послухали,
Час свій змарнували
Та ще й осудили!
Долю світа звірів
Вирішують ті,
У кого є сила -
Тобто,я і ти!
А прийшов до лісу,
Бо брехня у ньому!
Й не дозволю кривдити
Рід я твій нікому!
Посміхнувся хижо Лев,
Плюнув в Білки бік:
- Роздери гидоту цю!
Всім урок навік!
Так сказав і вмить шмигнув,
Наче справжня смерть.
Ведмідь стомлено зівнув
Й Білку кинув геть...
Байці підійшов кінець,
Залишилась суть:
Совісті не дай в собі
Не на миг заснуть!
Придивляйся вперше за все
До себе пильніше,
Отоді життя піде
Краще й спокійніше!
І навічно пам'ятай:
Там де долю маєш,
Горя іншим не бажай,
Щастя не придбаєш!