Мерцает снег на тишины ресницах
Оригинал:
На віях тиші мерехтять сніжинки.
Зима крізь вії дивиться на світ.
Шляхи і діти їх – стежинки -
шукають вранці згадку до воріт.
Село в снігах, як чаша кришталева,
у срібних жилках скованих джерел.
Ідуть у білих каптурах дерева,
понамерзали брови у дерев.
Їм білий вітер розвіває поли,
вони бредуть похилені, на шлях,
де гайвороння, чорне як ніколи,
шматочок сонця ділить у полях.
Перевод:
Мерцает снег на тишины ресницах.
Сквозь них зима глядит на белый свет.
Пути и дети их, тропинки, птицы,
Всё ищут утром у ворот ответ.
Село в снегах, как из хрусталя чаша,
источники застыли, в серебре.
Идут деревья в снежно-белой каше,
у них замёрзли брови в январе.
Им белый ветер развевает полы,
они бредут, наклонены, на путь,
где вороньё чернеет – там, где долы,
кусочек солнца делят – не заснуть….
Свидетельство о публикации №117120811543