Сидів над урвищем, спустивши ноги вниз.
Багряна куля схилу добігала,
а поряд догорав тріскучий хмиз,
ховались у золу гарячі жала.
Полинуло нажаль за небокрай
багато молодих і незмужнілих.
Життя тих закінчився дивограй,
що мали і жагу до нього, й силу.
Мене уже й самого кинув страх
попасти на гостину до Аїда…
На стоптаних чоботях – пил і прах,
а в торбі – кусень хліба й „Енеїда“.
Стемніє, як багаття догорить,
і землю непроглядна ніч укриє…
Вечірні думи линули в блакить,
нездійснені ще майоріли мрії.
грудень 2017
Вечiрн думи
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117120700830
Свидетельство о публикации №117120700830
Рецензии
