тепер вона смiється не в твоїй кав‘ярнi
й дарує щиру посмiшку не всіiм.
i вогнищем горять глибокi очi карi,
але не дивляться вони тобi у слiд.
не розгубила вона ту свою тендiтнiсть,
що у яремнiй ямцi светром закрива.
ти не вiдчуєш бiльше її нiжнiсть,
торкання рук i лагiднi слова.
вона тобi тепер-бо мов примара,
її вiдлуння будеш бачити лише у снi.
вона жива, стрiмка, гучна i сильна панна*,
але в твоїй кав‘ярнi бiльш не лунатиме той смiх.
На прощання
© Copyright: Инна Ткач, 2017
Свидетельство о публикации №117120700190
Свидетельство о публикации №117120700190
Рецензии