На жаль нема уже бабусi...

             Мені снилась бабуся. Що вона ще жива.
              Підійшла як у церкві. Засвітила слова.
               І свят-вечір у хаті, і з медом кутя.
                Всі зайці ще вухаті, і я ще дитя.
                Стіни білі-пребілі, і натоплена піч.
                Інкрустований місяць в заворожену ніч.
                (Ліна Костенко)


На жаль нема  уже бабусі,
Війною знищені слова,
Знов відлетіли дикі гуси,
Ще більш сивіє голова....

А сич то плаче, то сміється,
Плутають в вирії думки
І туга крає моє серце,
Що наша дійсність не казки...


 П.В.М.       05.11.2017г.


Рецензии