Вже ніжило, пестило лагідно душу і тіло,
Проміння від сонця, воно все таке золоте,
І вже та душа моя, тіло тоді не боліло,
Від щастя такого забула у час той про все.
Мені лоскотіло від сонця у носі, я чхала,
Апчхі!- будь здорова; шепоче тихенько блакить,
І очі долоню тоді від промінь закривала,
Це була чудова, чудова в житті і найкращая мить.
Як добре живеться, як добре, що поряд всі любі,
Як добре, що дихаю, бачу, розмову веду,
Цінуйте життя кожен день, кожну мить усі люди,
Цінуйте добро і женіть як но далі біду!
Вже н жило, пестило лаг дно душу т ло
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117120105961
Свидетельство о публикации №117120105961
Рецензии