Закінчився плакати час,
Не варто молитись на диво,
Життя - не вітрина прикрас,
Не місце, де в шані цнотливе.
Хто впав і не роблячи спроб
Чекає на дядю чи бога,
Зроби хоч малесенький крок,
З якого почнеться дорога.
Нехай ти позаду усіх,
Тим краще, бо втоптаним легше
Простуєш, останнім не гріх
Почати, колись був ним перший.
Дякую! Змогли б. Моїй матусі було 82, коли ми поїхали. Так вона сприйняла переїзд, як пригоду. Вона ще змолоду мріяла жити у Києві. От, кажє, мрія збулася. В неї тут стільки знайомств з'явилось, гуляє у парку, ходить на базар. Нещодавно 87 відмітили. Все, що відбувається, нам на користь. Одне тільки дуже засмучує та дегармонізує: смерть захисників. Та ще й брехня з екранів.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.