Украинское альфреско. Лина Костенко

У шляха, при долине, один, под старым грабом,
Ютится  белый домик. Стоит, кого-то ждёт.
Живут там дед и баба, и курочка их Ряба.
Та, может, им яички из золота несет.

Двор пахнет любистоком, там чудо-георгинки
И вишни черноглазые подвластны холодам.
Колышутся  цветочки  вдоль узенькой тропинки
Да утомленный аист на крыше дремлет там.

Дитя чужое ходит - берут его на руки.
А после,  долго-долго на лавочке сидят.
Я знаю, дед и баба – это, когда есть внуки.
У них соседа детки шелковицу едят.

Средь тыкв, среди поля, бежит дорога лентой.
И кто к кому там едет, сквозь золотой простор?
Сидит под образами последняя легенда
И тянуться цветочки взглянуть через забор.


          *****

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…


Илл.- инет.