У наш бурливий в к балаканини

У мене мати дуже балакуча, а я мовчазна, полюбляю книжки і тому вона зі мною поряд нудьгує, якщо розмовляю з нею тихо: Людмила я тебе не чую, гучніше будь ласка; якщо голосно: Людмила не кричи на мене!; це мене дуже розлючує тому з нею розмовляю нервово, потім вспокоююсь, намагаюсь її порозуміти.




У наш бурливий вік балаканини,
Таке бажання трішки помовчать,
Щоб мозок з серцем стали вмить єдині,
Але усі кричать, кричать, кричать.

Про щось таке балакають знов без зупину,
Про що балакають і нащо?- не питай,
Мені бажається мовчати не хвилину а годину,
Ти, мабуть, іншого розмовника собі шукай.

У наш бурливий вік балаканини,
Все так набридло, помовчить вже, досить!
Але ці глупі люди у словах вже не зупині.
Моя душа покою від усіх їх просить.

Тому не маю друзів, геть від мене!
Порожність слів набридла, маячня,
Всіх жену, усіх жену від себе вперто,
І потім добре як, лишаюся сама, сама...