Вспокоює мовчання як та мати,
Порозуміння є у неї і добро,
Мені вже не потрібно щось тоді благати,
Бо тільки кращєє мовчаніє дало.
Мовчанням зазираю в твої очі,
Чи зрозумієш ти, чи ні, нащо питати?
А я мовчу, дивлюсь на зірки кожні ночі,
Якби одна з них впала щоби забажати?!
Щоби мовчати далі і дивитись в очі,
Без зайвих слів, хай буде тишина,
Посміхнуся, таємниці це дівочі.
Но жодна зірка не спадає, сплять всі, знову самотна....
Вспокою мовчання як та мати
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117112806204
Свидетельство о публикации №117112806204
Рецензии