Ти все йдеш по проторій, безкрайній дорозі,
Сліз не ллеш, адже вкруг ні душі
Закриваючи очі впадаеш в безсоння,
Лишь вірші, аркуші...аркуші.
Повз завісу дощу ти мигцем помічаеш,
Ти не той, та і світ вже не з Лувра пейзаж.
І стуливши уста, вскинув вії до неба,
"Я мовчу", и пропав персонаж.
Але варто на мить лиш розплющити очі,
Ти почуєш- десь поряд цвіркун.
І грайливе, правдиве, мінливе дитинство,
Зацвіте у душі немов в'юн.
Отже можу тепер я сказати напевно:
Ми самі собі творимо світ.
Посміхайтесь, кохайте, любіть, поважайте,
Тоді завже в душі буде квіт.
Життя
© Copyright: Надинэллия, 2017
Свидетельство о публикации №117112804769
Свидетельство о публикации №117112804769
Рецензии