Не можу зважити минулих днів,
І ці втікають мов водиця,
А ми могли все зрозуміти і без слів,
Але знов вважаємо, що це ж бо не годиться.
Нам щось бракує по житті.
Замало те, що даром так дається,
Навіщо вже кудись іти.
Коли кохання-серце тут не б*ється?!
Так прикро , що ми всі під-час,
Жаліємо ту крихітку добра віддати.
І залишає все найкращеє тоді всіх нас,
Не поспішає вже теплом обняти.
А може зважити все, позміняти.
І поспішати творить щирість,
Голодних годувать, позмерзлих зігрівати.
Щоб тут ось, на землі, нам брами рая повідкрились
Не можу зважити минулих дн в
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117112605960
Свидетельство о публикации №117112605960
Рецензии