Пірнемо знов у вір буденних днів,
Забудем квіти, що шепоче вітер,
Забудем щирість і правдивість слів,
Все позникає, що шепоче вітер.
В буденності все те, що мають у роках,
Ось тут забруднено вже все, не має світу,
Ось в цьому заздрість, гнів, великий жах.
А пам*ятаєш ми повірили колись-то вітру?
Йому повірили, поклали на папір,
Все те, що він нам шепотів ночами,
А ми кохали і палал, вже так палал наш щирий зір,
Нам це нагадує папір віршами і піснями.
***
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117112604957
Свидетельство о публикации №117112604957
Рецензии