Минув політ... а почуттів золу
розвіє передзим'я хижий вітер.
Ти посміхнувсь, чоло спітніле витер,-
у котрий раз не підкорився Злу!..
Бо я те Зло, лихе і споконвічне,
вогонь пекельний блискає в очах,
чорнючі крила на моїх плечах
і хтивий голос ніжно-драматичний.
Любов і нЕнависть сплелись в одне,
а за вікном сивіє зблякла осінь...
ти переміг!.. чому ж зі згадок досі
не в силі зовсім витравить мене?
Оголену, піддатливу, м'ягку,
палку, бурхливу, як гірську ріку,
погідну, втаємничену, жіночну,-
вриваюся у сни твої щоночі...
Ти переміг?.. наївний чоловік!
Непереможне Зло... радій наразі.
Я маю стільки в твоє серце лазів,
що загубила кількості тій лік.
Та поки відступлю, кріпись у вірі,
що подолав в собі бісІвських звірів...
аби опісля трішечки провчить,-
смішнУ пиху твою ущент розбить.
Пиха
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117112103729
Свидетельство о публикации №117112103729
Рецензии