Сама себе отруюю все більше,
За що караюсь?- нащо вже питати?
Ось так народжуються ці таємні вірші,
І ім належить по рокам блукати.
Хто їх спіткає, хто почує, хай,
Вони долонь протягнуть і торкнуться ледве,
А далі, далі знову йдіть і знов блукай,
Можливо ще щось стрінете найкращеє для себе.
Це доля, краєвидні далі знов,
Блакитне небо і вода прозора,
А де любов, де щирая любов?
Любов десь загубилась там, учора.
В минулому вона, вірші піші,
Нехай вони блукають всі шляхами,
Їх хтось почує прийме до своєй душі,
Тобі кохати лише тут віршами.
Сама себе отруюю все б льше
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117112006089
Свидетельство о публикации №117112006089
Рецензии