Робинзон Крузо

Робінзон Крузо

Я був у відчаї, зостався сам,
На острові серед пустелі моря,
Я втратив друзів й невеликий крам,
Піднявшись зразу на вершину горя.
Багато літ я будував свій шлях,
Щоб до людей завжди бувати ближче,
Я бігав звіром, я летів як птах,
Для кораблів розпалював кострища.
Людей не бачив і не розмовляв,
Язик віднявся і осліпли очі,
Здавалось, людськість у собі втрачав
І плутати почав я дні і ночі.
А як зрадів, як П’ятницю зустрів
Нікчемного покірного тубільця,
Я був не сам! Оце я зрозумів,
І розірвав свого полону кільця.
Я вижив. Все ж. хоч я тоді не знав,
Чи зможу повернутися додому.
Я мріяв, від самотності страждав,
І не боявся блискавки і грому.
Всього навчився – двадцять вісім літ
Не просто я провів серед природи,
Отак пізнав недосконалий світ,
Та з ним дійшов я певної угоди.
Я повернувся. А чи «таке» було?
І чи могло «таке» зі мною статись?
Я став солдатом на війні, бо зло
Знов почало в моє життя втручатись.

13.08.2017 р.