Нарцисс

Нарцісс

Хто не шанує Афродіту
І дари її, того вона карає,
Так покарала вона гордого
Нарцісса – сина Кефіса й німфи Лавріони,
Нікого не любив він, окрім себе,
І лиш себе вважав любові гідним.
Одного разу заблукав він в лісі,
Там зранку полював на диких звірів,
Його побачила зненацька німфа Ехо,
Її Богиня Гера покарала,
Повторювала Ехо лиш слова останні
Того, хто з нею говорив в той час.
З захопленням дивилась тиха Ехо
На красеня із лісової хащі,
Нарцісс навколо глянув, крикнув: «Хто тут?»
«Тут!» – почулось юнакові.
«Йди сюди!» – гукнув він.
«Сюди!».
«Іди до мене!»
І Ехо відгукнулась як могла: «До мене!»
Та й руки простягнула до Нарцісса,
Він відштовхнув її – цей гордий красень.
Покинув німфу і пішов до лісу.
І Ехо теж сховалась в хащі темній.
І вже нікому не показувалась Ехо.
Багато німф в Нарцісса закохались,
Та всі вони були такі нещасні.
Нарцісс – самозакоханий, поважний,
І його гордість жити заважала,
Та одна німфа прокляла його.
Здійснилося бажання німфи:
На полюванні він хотів води напитись
І до дзвінкого підійшов струмка.
Вода його була і чиста і прозора,
Неначе в дзеркалі в ній відбивалось небо,
І кіпариси дикі і кущі.
Нарцісс нагнувся, руками сперши ся на камінь,
Себе побачив у воді дзеркальній,
І тут-то і спіткала його кара.
Побачив власне відображення в воді
І закохався у самого себе.
Не міг він відірватись від струмка,
І милувався сам собою, милувався,
Не пив, не їв, не спав, страждав жорстоко.
У відчаї він до струмка звернувся:
«О, відображення моє кохане,
Я прошу: вийди із води скоріше,
Між нами тільки смужечка води».
Замислився Нарцісс. Жахлива думка
У нього в голові нарешті промайнула:
«О горе! Та мені здається,
Що покохав я вже самого себе.
Я розцвіту, а потім і зав’яну,
І відійду в похмуре царство тіней.
Я смерті не боюся, бо тоді
Прийде кінець усім моїм стражданням».
Нарцісса залишають сили, блідне він
Вже близько смерть.
І відображення в струмку зникає,
Нарцісс не може відірватися від нього,
І сльози падають в прозорі води.
У певну мить все стихло, і Нарцісс
Із жахом вигукнув: «О, де ти? Повернись!»
Не покидай мене, моє кохання,
О, дай хоч подивитися на тебе!»
І відображення знов у воді з’явилось,
Нарцісс розтанув, як роса на квітах,
І крикнув він в останній раз:
«Прощай!»
«Прощай!» – йому у відповідь сказала Ехо.
Схилилась голова Нарцісса на траву,
І назавжди закрились його очі.
І німфи молоді заплакали у лісі,
І Ехо плакала, готуючи могилу,
Але коли прийшли вони за тілом,
То не знайшли його на тому місці,
Там, де схилилась голова Нарцісса,
З’явилась квітка біла й запашна –
Це квітка смерті,
І з тих пір всі люди світу
Звуть її нарціссом.

09-11.07.2017 р.