Тарас Шевченко Лукерии Полусмаковой

Тарас Шевченко – Лукерії Полусмаковій

Ликеро, ти любов остання,
Моє принадливе кохання.
Тепер живеш біля могили,
Чом при житті я був немилий?

Портрет твій прикрашав домівку,
Й на тебе так молився я,
Прекрасну бачачи голівку,
Чарівні очі і вуста.

Чому лукавою ти стала?
Спочатку я не помічав,
Як, сміючись, зі мною грала,
А я з тобою ні, не грав.

Кохання серце розривало,
Я мріяв про тебе одну,
Чого тобі не вистачало?
І ти продовжувала гру.

Подала рушники і руку,
І я повірив в чудеса.
Ти прирікла мене на муку,
І зникла почуттів краса.

А як хотілося любити!
Діток завести і сім’ю,
По своєму садку ходити
І жити, наче у раю.

Та марно все. І я ридаю.
Чому ти зрадила мене?
Нещасну долю проклинаю,
Життя без сумніву гірке.

Ти милу посмішку яскраву,
Змінила на суворий вид,
На неласкаву і лукаву,
«І серце плаче і болить».

А я тобі усе прощав,
Бо твій характер був зухвалий,
На злеє очі закривав,
Хто ж серед нас є досконалий?

Палає серце від любові,
Хоча не раз товариші
Роз’єднували наші долі,
А я писав тобі вірші.

Ликеро, зіронько моя!
Світи мені! Я хочу жити!
Дивитись хоч би іздаля,
І як раніш тебе любити!

З тобою раював в душі,
А так хотілось на Землі!

28-29.05.2011 р.