Тарас Шевченко – Ликері
Не судилась любов, не судилась,
Наболіло в душі, напекло,
Наче серце моє зупинилось,
Коли втратило справжнє тепло.
І на волі я був і в неволі,
За життя перепробував все,
А мені шелестіли тополі,
Що ніколи любов не помре,
Та людина секретів не знає,
Таємниці життя на Землі,
Сподівається, вірить, кохає,
Мить – і світ пропаде в темноті.
Хоч я сивий, не варто уваги,
Ти на старість мою не зважай,
Є у мене в запасі наснаги,
І поезія б’є через край.
Помираючи, буду любити,
Дай хоч крихту надії мені,
Щоб в родинному затишку жити,
Щоб радіти у колі сім’ї.
Розривається серце на частки,
У безвиході плаче душа,
Бо попав у розставлені пастки,
Ще одного не буде життя.
15.03.2014 р.
Тарас Шевченко Ликери
© Copyright: Сафие Гасанова, 2017
Свидетельство о публикации №117111704490
Свидетельство о публикации №117111704490
Рецензии