Лелеки не ми

Минулися лютi трiскучi морози,
I нiжне промiння на вiти лягло,
Вертають з-за моря додому лелеки,
Вертають лелеки у рiдне село.

Лелеки, лелеки, дорога далека
До рiдного дому не змучила вас,
Вас дужii крила несуть до смереки,
Де ходить подвiр'ям м1й батько Панас.

Так високо в небi кружляють лелеки,
Вернувшись додому iз теплих краiв,
Вже обриси видно староi смереки,
Та тiльки лелек тих нiхто не зустрiв.

Лелеки, лелеки, дорога далека
До рiдного дому не змучила вас,
Вас дужii крила несуть до смереки,
Де завжди подвiр'ям ходив дiд Панас.

Лелеки, лелеки, де правду подiти,
Така наша доля в краiнi у нас:
Полинули в вирiй Панасовi дiти,
Полинув у вирiй i сам дiд Панас.

Так високо в небi кружляють лелеки,
Iм видно високу смереку здаля,
I звисока видно iм, видно далеко,
Як смутою-сумом покрита земля.

Не вмiють лелеки несумно радiти.
Не плачте, лелеки, бо е такий час,
Що батькiвську хату покинули дiти,
Але ви, лелеки, не зрадили нас.