Не рУчкалась ти так давно з пером!

Не рУчкалась ти так давно з пером! 
На інший берег прямував пором,
А там : город і двір, тремтлива вишня,
Свого терпляче виглядає  вірша,
Чекають рук  і серця, і душі –
Усіх їх звеселити поспіши!
Робота - лікар, згоїть всі скорботи.
Нехай марудна і гірка робота,
Та все ж - бальзам заболеній душі,
Бо нею ізціляються мужі
І діви юні, і жінки осінні,
Бо нею фарбували чорне в синє,
А синє - то надії кольори.
І все ж її тріпочуть прапори
У вихорі безвиході і болю.
Літа твої скрипучою гарбою
Марнують дні земні? Ти поспішай,
Допоки осінь кольору ожини
Твою ходу захекану не спинить,
Допоки не схолодить серце тиша,
А ти пиши...Робота і любов - велике діло! 
Нехай ото здолає втома тіло,
Хай сіль гірка стікає із чола –
Трудись, немовби весняна бджола.
І все-таки колись тобі воздасться!
Злякаються труда усі напасті
І в нетрях, болотах  вкладуться спать.
Тобі ж довіку сіять і орать,
Плекать зерно, яким душа багата.
Тобі у буднях брунькувати свято...
Ти сонну лінь свою не колиши,
За все подякуй Богу – і пиши!