Журбою зашторені.
Жовтень жбурляє листя додолу,
І стелиться димом, вкриває поля,
Я серцем всім лину до отчого дому,
На Покрову моя там зібралась рідня.
Із сумом в очах наша мама сивенька,
Нас радісно всіх зустрічає,
Стрічкою вється стежка тоненька,
Лиш тата на стежці немає.
Зібралися діти і внуки на свято,
Мама на стіл подає нам бліни,
Чорною стрічкою перевязаний тато,
Дивиться сумно на нас із стіни.
Вікна зашторені в хаті журбою,
Голос трембіти нагадує знов,
Що тато наш рідний уже за межею,
Від нас цього літа тихенько пішов.
На маминій клумбі відцвіли матіоли,
Відчуття ніби нас хтось обікрав,
Почути не зможемо вже ми ніколи,
Голос скрипки , на якій тато грав.
Автор; Н.П.Рубан.
зашторен журбою
© Copyright: Надежда Рубан, 2017
Свидетельство о публикации №117111608326
Свидетельство о публикации №117111608326
Рецензии