…Не здох я. Хоч тіло моє, мов кисіль,
Холодне й драглисте вляглось на канапі.
І в боці щось коле, і в серці десь біль,
І руки - неначе лінивцеві лапи.
У мозкові – дірка, блищить крізь яку
Відсутність думок і бажань порожнеча.
І присмак у роті – чи смак?!- кізяку.
Тож як пережити цей капосний вечір?
Як зійде лиш місяць, я тихо піду,
Немов басаврюк, прогулятися містом!
І чи на халепу, а чи на біду,
Зніму із небес зоресяйне намисто.
І наче той Карл, що поцупив корал,
Шукатиму Клару зі зниклим кларнетом.
А ранком – помру. Так, як вмер Ганнібал?
Ні, я обіп’юся небесним кларетом!..
16.12.2011-11.11.2017
Пи.Си. Це переробка мого твору.
Вечiрня втома
© Copyright: Александр Зубрий, 2017
Свидетельство о публикации №117111101154
Свидетельство о публикации №117111101154
Рецензии