Ощадна жарівка місяця вповні,
Зазвичай буває - якось вночі,
З розплесканих спогадів кадри умовні
Не змили допоки спізнілі дощі.
Кратчаста моя знає все парасоля,
Як йшла на розмову, кликав чи ні,
Отак манівцями, вольному воля,
Досяжно-дотичні допоки земні.
Видніється ще невимовне і дивне -
Недоторк долонь, невиразне тло,
Гойдають-колишуть невидимі линви,
Я ж хочу, так хочу потаємне тепло
З зап’ясть цілувати, хіба ж то замало?..
В тенетах отих забуваю про все,
Прошу лиш - мене не віддай на поталу
Cнігам, що раптово зима наднесе.
якось вночi
© Copyright: Фиолетта, 2017
Свидетельство о публикации №117111010142
Свидетельство о публикации №117111010142
Рецензии