нiколи не знати...

ніколи не знати – повіє з норду чи весту
із весен спустошених спекою літа чи літ
і вже в напіврозпаді золота пізню фієсту
на сцені вітає розчулено змучений світ

як стишиться все то буде вже біло і чисто
зозулі не чутно то ж більше вона не зляка
у сивому ранку перегуки рідші а в місті
симптоми зими по дотичній трамвайних лекал


Рецензии