Пора - остання тепла днина!
Але холодна в ній тюрма.
Бо й звичка - згіркла пуповина ;
Мене давно не обвива.
Любов, колись ріка невпинна,
Вже добіга свого кінця.
Сльоза - єдина сиротина –
Стіка з відквітлого лиця.
Востаннє схлипнула вже тихо:
Зміліли наші ручаї,
Немила стала рідна стріха,
Німіють в серці солов'ї.
Наш глек і тріснув, і розпався,
Вогонь у нім давно прочах.
І смуток в серці розпластався,
Немов грозою вбитий птах.
Пора остання тепла днина!
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117110911792
Свидетельство о публикации №117110911792
Рецензии
