403. Василь Стус. Весенний вечер. Легкие туманы

Весенний вечер. Легкие туманы.
Неон проспектов. Фонарей тоска.
- Я так тебя любила, мой желанный.
- Прости меня – я так любил тебя.
И серебром озер блестят долины
И шепот шелковый потухших луж.
- Ты для меня всю жизнь как половина.
- Ты для меня всю жизнь как будто муж.
- А помнишь ты? – Я все припоминаю.
- А не забыл? – Нет, не забыл, о нет!
- Мне кажется, я в юность возвращаюсь.
-  То вправду – ты? То вправду? Не во сне?
- А первое свиданье? – И останнее.
- А я лишь первое. И будто бы совсем
И не было меж нами расставанья.
Не верь, что протекло водою время.
- Не надо, милая. – Я знаю, что не надо.
И душ четверка бьется на ножах.
О, только б вместе! Небо безоглядное
вам общий путь укажет на звездах.


Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Прости мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини
шовковий шепт пригашених калюж.
— Мені ти все життя, немов дружина.
— Мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? — Ні, не забув, о ні!
— Здається, ніби в молодість вертаю.
— Це справді — ти? Це справді — ти? Не в сні?
— А першу зустріч? — Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню.
Не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. — Знаю, що не треба.
І душ четвірко б’ється на ножах.
О, єдиніться! Безоглядне небо
вам спільний шлях покаже — по зірках.