І знову осінь, як колись,
Мені нагадує про літо.
І знову дощ, як краплі сліз,
З очей зтікає в ніч відкритих.
Та я не плачу - я сміюсь,
Я просто зник і загубився.
Колись нарешті я зіп`юсь,
Та поки ще я не напився.
Колись захочу відійти,
Та поки ще і не нажився.
Ще хочеться когось знайти,
На кого так не надивився.
Та тільки ніч і п`яний сміх,
І осінь, і застиглі сльози.
Так неможливо полюбити всіх.
І неможливо не любити грози.
31.10.17
Колись
© Copyright: Тарас Большун, 2017
Свидетельство о публикации №117110807033
Свидетельство о публикации №117110807033
Рецензии
