Рятуюсь

Передзимний сезон. Зарядили дощі без кінця.
Розцвіли парасолі, осінні квітки в кінці року.
І з дощами нудьга проточила стежки у серця,
облизала асфальт ненадійний і мокрий.

Ображається навіть обранець такого життя, -
«Вже не слід дурнувату про щастя писати нам казку,
чи новітню історію з безліччю болі, гріхів, каяття.
Нам не треба чужих, коли є і своїх під зав'язку!»

Але хтось поспішає і рветься до житла й тепла,
хтось твердить, як молитву, забуте вже ім'я.
Ну, я лиш дивлюсь, як ліниво течуть поздовж скла
всі штрихи дощові і самотності рими.

І тому залишаю нудьгою захоплений дім,
що розмитий дощами, окреслений ніччю, -
я врятуюсь надією вічною й віршем простим.
Лиш віршем і надією.  Більш рятуватися нічим.


Рецензии