Зірки здається вигорають,
коли тебе втрачаю...
Їх темрява всеціло поглинає,
стираючи сузірь зв'язки...
І місяця сумний окраєць,
надломаний з одного краю,
черствіє в самоті безкрайній,
з ним розділяємо, на двох роки...
Знов росами печаль зійди,
омий сльозами ноги босі,
гіллям тріпочуть в небі коси,
набувши дивної краси...
У захваті від цих прикрас,
від аромату ніжних квітів,
застиг в казковому повітрі,
зневолений, доки їх цвіт не згас...
Тут відблиски останніх зір,
помножених в полях росистих,
змішались в далині намистом,
де слід бере Чумацький шлях.
Де слiд...
© Copyright: Лев Черный, 2017
Свидетельство о публикации №117110608225
Свидетельство о публикации №117110608225
Рецензии