***

На плитi надгробнiй батька мого фото.
Хоч в лiтах, звичайно, а як молодий.
I його художник вдало вибив, тото!
Мрамор хоть холодний – батько, як живий.

Прийду до могили, бачу очi тата.
З мрамора холодного струм1нь б’е в анфас.
Зустрiч на могилi – обрядове св’ято
Для душi усопшоi i живих ще нас.

Через рiк до батька iздив на могилу.
Батько мене завжди радiсно стрiчав,
А на десять рокiв погляд через силу
Вiдвернув вiд мене, не дививсь, мовчав.

Я сказав дружинi: Холод дуе в спину.
Не такий наш батько, нинi не такий.
I не каже щиро – будь здоров, мiй сину,
Батько на могилi дуже вже сумний.

Недаремно дуло на могилi в спину.
Думав я про iнше, Але не воно.
Зустрiчав вiн дочку, старшу, Ангелiну…
Нам це зрозумiти поки не дано.

Помирала Аля, старша, Ангелiна.
Сам iм’ям церковним вiн ii назвав.
I дочку до себе, вiрю, неодмiнно,
На поруки, батько, все – таки, забрав.

Научала жити всiх ретельно ти.
Будемо просити Бога, щоб простити,
Ми тебе прощаем,
Ти i нас прости.