Розтанув клин в осінній сірій млі,
Він поглядом провів його в край дальній,
Здригнувшись, раптом також крила звів,
У небо рвучись з сил своїх останніх.
Безжальні і холодні небеса
Вітрів йому у поміч не послали,
Розпачливим він криком їх благав,
Вони ж лиш злу луну йому вертали.
Не вірячи в приреченість свою,
Він заздрив листу, що від вітру міг літати.
Тому, хто для польоту народивсь,
Нелегко вчитись долі плазувати.
Тепер вже камінь або хижий звір
Закінчать п»єсу цю життя невдалу…
Лелека погляд знову в небо звів,
У Бога просячи чи сили, чи фіналу.
© Ольга Соколовська
Покинутий Лелека
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117110305630
Свидетельство о публикации №117110305630
Рецензии