***

Там, пiд ворiтьми, де колись
Ми вперше любо обнялись,
Росте трава зелена…
Кохання виросло. Дивись,
Ба не до брата, а до мене.

I та, з якою ми колись
I не навмисно обнялись,
На провеснi, чи на веснi,
Правдиво вiрю – не грiшила,
Менi, не як у снi,
Себе частинку залишила.

Аеропорт. Квиток, лiтак…
I кiлька рокiв було так!
А що було? Якесь тепло,
Густiючи з роками,
Витало помiж нами:
«С густой тайги» i аж до поля…
Хто розумiе, скаже: Доля!

О, нi! Нi, нi! Я не грiшив,
Що Украiну залишив.
Бо ця, з тайги, за мною жiнка,
Iз Рави –руськоi, i – украiнка!
На украiнськiй, i на КОМI
Усi говорять у нашiм домi.
I iнтернет став виручати…
Даруйте, нiколи скучати.

Чи я скучаю? О, не хайте!
Моi вiршi… Вiршi – читайте.
10.04.2017. м. Ухта.


Рецензии