Васыль Симоненко Встаёт над нами солнце, как встав

Васыль Симоненко «Встаёт над нами солнце, как вставало»
(перевод Владимира Туленко)

Встаёт над нами солнце, как вставало,
Гудят ветра, качаясь в проводах.
Верба зелёная вновь руки заламала,
И солнце занемело на устах.

Приходят ночи. Током пышет кабель,
Змееподобно город весь обвил.
Друг мой! А успокоюсь я едва ли.
Быть может, если б с лысиной ходил.

Как я люблю? Отчёт давать нет мочи,
Передо мною – два десятка лет.
И сердце вновь неистово клокочет,
Телеграфирует любовь в наш белый свет.

Мой милый друг! Ведь впереди разлука.
Случатся вряд ли встречи на пути.
Все наши общие и радости и муки
Способны выплыть, к сердцу путь найти?

Не изреку того, чего не знаю,
Но есть желание, позволь мне рассказать.
Когда приду я к роковому краю,
Чтоб смог в письме тебе я написать:

Встаёт над нами солнце, как вставало,
Гудят ветра, качаясь в проводах.
Верба зелёная вновь руки заламала,
И солнце занемело на устах.

И мы такие же, как все на свете люди,
Я клятвы не даю и не беру.
А молодость тогда лишь я забуду,
Когда замолкну… В час, когда умру.

*****
Василь Симоненко «Встає над нами сонце, як вставало»

Встає над нами сонце, як вставало,
Гудуть вітри в розгойданих дротах.
Зелені верби руки заламали,
І заніміло сонце на вустах.

Приходять ночі. Електричний пояс,
Немов зміюка, місто обвива.
Я лиш тоді, мій друже, заспокоюсь,
Як опустіє зовсім голова.

Як я люблю — давать не буду звіту,
Переді мною два десятки літ,
І в мене серце, мов несамовите,
Вистукує любов у білий світ.

О друже мій, попереду розлука,
А зустрічі — чи трапляться вони,
І наші спільні радощі і муки
Чи випливуть із серця глибини?

Я не скажу того, що сам не знаю,
І лиш бажання щире вироста,
Щоб, як життя наблизиться до краю,
Я міг почати так тобі листа:

Встає над нами сонце, як вставало,
Гудуть вітри в розгойданих дротах.
Зелені верби руки заламали,
І заніміло сонце на вустах.

І ми такі ж, як всі на світі люди,
І я від тебе клятви не беру,
Та лиш тоді я молодість забуду,
Тоді замовкну, як помру.

Симоненко В. А. «У твоєму імені живу». — К.: Веселка, 1994