Так було... i буде вiками!

Ти людина,
Я людина…!
І кров у нас
Слов’янська, єдина!
І Мати від Роду
Для всіх нас одна!
То Україна Державна –
Київська Русь Золота!

І над ній,
На безкраїх просторах,
Де під сонцем
Блакить – синява!
Вільна лебідь…
В небі прозором літає,
У якій усього два крила…

І вони розстелилися… -
Гладдю…,
Ті духмяні степи та поля!
Що ліворуч – праворуч,
Та до самого краю!
Від крутих берегів,
Вздовж Дніпра…

Так було…!
І буде… ??!!
Віками!
Коли святість в душі…,
Чистота!
То, та біла лебідка,
Той янгол-хранитель,
Над нами!
Бо вона
Святу Русь зберегла!

Тож СТОП!!!
Може годі,
Дурні
Завзяті!
Ті крила Її,
Так бездумно,
З розмаху
Рубати!

Бо не хоче…!
Від Кия Земля,
Наша Мати!
Сама із собою…,
На Сході,
На смерть  -
Воювати!

Тож, більше не буде
У неї спасіння,
Як у минулі літа!
Друже!
Прибери вже,
Негайно,
Свій палець з курка!
Тут сироти-діти…,
Мира бажають!
Там, де Бог
І ум…,
В голові, -
Лебедів не вбивають!

Як і Тарас,
Двісті років тому!
Я від нього …, в країні,
Всіх також благаю!
Від щирого серця,
Скажи ж ти йому:
«Брате!
Я в брата свого
Не стріляю!».

Бо ти людина
І він  людина…!
А кров у всіх
Слов’янська, єдина!
І Неня від Роду
Для всіх нас одна!
То Україна Державна –
Київська Русь Золота!

Так було
І буде…,
Віками!
Коли лад
Та любов…,
Між братами!

30 жовтня, 2017 р..