Так було... i буде вiками!

Ти  людина…!
Я людина…!
І кров у нас
Слов’янська,  єдина!
І  Мати родинна
Для всіх нас одна!
То Україна Державна –
Київська Русь Золота!

І в її безкраїх просторах,
Де під сонцем
Блакить – синява !
Вільна лебідь…
В небі прозором літає!
У якій всього два крила…

І вони розстелилися… -
Гладдю…,
Ті духмяні степи  та  поля!
Що ліворуч – праворуч…
І до самого краю!
Від крутих берегів,
Вздовж  Дніпра…

Так  було…!
І буде… ??!!
Віками…!
Коли святість в душі…,
Чистота!
То, та біла лебідка,
Той ангел-хранитель,
Над нами….!
То вона…
Святу Русь зберегла!

То СТОП!
Може годі,
Дурепи
Завзяті!
Ті крила Її,
Так  бездумно,
З розмаху
Рубати!

Бо не хоче…!
Від  Кия   Земля,
Наша Мати!
Сама із собою…,
На Сході,
На смерть  -
Воювати!

Тож,  не буде для неї...,
Більше…
Того спасіння!
Як у минулі віки…
Друже!
Прибери вже,
Негайно,
Свій палець з курка!
Тут сироти-діти…,
Мира бажають…
Там, де Бог!
І ум…,
В голові..., -
Лебедів  не вбивають!

Як  і  Тарас….,
Двісті років тому…!
Я від нього …., в країні,
Всіх також благаю!
Від щирого серця,
Скажи ти йому:
«Брате!
Я в брата свого
Не стріляю!»

Бо ти людина…!
І  він  людина…!
А кров у всіх
Слов’янська,  єдина!
І  Мати родинна
Для всіх нас одна!
То Україна Державна –
Київська Русь Золота!
Так було…!
І буде…,
Віками…!
Коли лад
Та любов…,
Між братами!

30 жовтня, 2017 р..


Рецензии