батьковi Афанасiю Яковичу

БАТЬКОВI, АФАНАСIЮ ЯКОВИЧУ.

Не одну вже тищу лiт
На Землi iснуе свiт.
А скажи-но дiтям, тату,
Сотня лiт, чи то багато?

У журбi, а чи в достатку,
Ти збирав роки в десятки?
I сьогоднi, в аккурат,
Назбирав вiсiмдесят!

Як було в життi, як малось,
Що найбiльш запамяталось,
Де порядку було бiльше:
Чи при давнiй панськiй Польшi,

У яких ходив «штиблетах»
Ти на Шнурах, при «советах»,
Як живеш, в яких ти шатах
Вже при вiльних демократах?

Не бажав ти дiтям втоми.
Всiм у руки дав дипломи:
Ангелiнi, Людi, Петi,
(Я отримав його  третiм)
Але радiсть е яка!
Дав диплома й для Сашка!

Вмiв усьому раду дати.
Збудував новi двi хати,
В тi часи, як ми ще юнi,
Перенiс, поставив клунi,

Сад на Шнурах посадив,
Сам бо пiшки не ходив.
Три весiлля, пять хрестин:
Видно добрий з тебе син!

Все життя, як на тарiлцi:
По моiй, по Равi, гiлцi,
Звiсно, радiсть для всiх нас,
Двiчi -  прадiд дiд Панас!

Ще скажу одне я. Яко,
На життi бувае всяко:
Чи веселi, чи похмурi
Залишили дiти Шнури?

Як казали бонiвцi,
Хто у Львiв, хто в Ланiвцi,
Хто у Крим, Чугуiв, Тинду
Волочив з собою ринду.

Я також, сказати, то-то
Помiсив свое болото:
В Раву, Порик i Ухту-
Сiв на поiзд, i ту-ту!

Лише двое з наших вмiло
Живуть так собi, осiло,
Але кожен з нас завзято
Лине думкою до тата.

На своiм життейськiм полю
Сам для себе сiе долю.
Хоч, бувае, i болить,
Та  «засмутить – звеселить».

I, признати – це не диво,
Все у Бога справедливо:
Розлучив сiм’ю зарання,
Та вернув твое кохання.

Як приемно, рiдний тату,
Що ти маеш Власну хату,
Маеш грiш i повну скриню,
Маеш добру господиню,

I вiд рiдних, як погляну,
Маеш радiсть i пошану.
Не слабуй, щоб довго жив!
Ти у Бога заслужив.

Будь мiцний i дужий, татку,
З повним лiт вiсьмим десятком!
Всi до ста збирай у жменьки,
I будь крепкий, як обценьки!

01.10. 2006.   с. Войково. Тарасiвський район.